8 листопада 2018, 17:11

Чим американські вибори починають нагадувати українські?

Чим більше стежиш за виборами у США, тим більше наздоганяє відчуття дежавю. Стійке враження, що десь ми щось подібне вже бачили чи чули. І "десь" – це в Україні. Проміжні американські вибори – не виняток. Звісно, не варто говорити про якусь відверту "українізацію" чи загалом "істернізацію" Заходу (не вестернізацією ж Сходу єдиною:), але політична риторика і поведінка ключових політичних акторів в часи Дональда Трампа місцями стає схожою на українську принаймні такими моментами:

- Нарешті ще десь, крім України, кожні вибори сприймаються як вирішальні й майже історичні. Установка на те, що "ще одні вибори й все стане на свої місця" давно стала must have в Україні, але не особливо фігурувала в усталених західних демократіях.

- Політичні суперники у США зазвичай були не більше, ніж політичними суперниками. Опонентами, вартими поваги на камери та поза ними. Тепер бачимо певні нотки українськості, коли політичні опоненти з легкої руки президента Трампа перетворюються на запеклих ворогів. Настільки запеклих, що деякі фанати президента готові навіть саморобні бомби їм надсилати.

- Ситуація, коли нейтральні, збалансовані голоси залишились хіба в поодиноких аналітичних центрах, тому що всі пішли на політичний фронт виборювати перемогу для свого кандидата (читай рятувати країну) тепер спостерігається і в США. Все важче знайти тих, хто може збалансовано і відсторонено оцінювати ситуацію. Все важче намацати золоту середину.

- Шалена поляризація напередодні виборів тепер стала фішкою і в США. Таке враження, що справа Манафорта "розділяй суспільство і здобувай перемогу" живе і процвітає, попри його нинішню "зайнятість" в розслідуванні спецпрокурора Мюллера.

- Торгівля страхом – вірний спосіб до перемоги. Для чого напружуватись над програмними положеннями, якщо можна взяти в оборот пару страшилок і розкручувати їх до напівобмороку у натовпу. В Україні і в Америці вони різні, але працюють однаково добре. В Штатах (як і в країнах ЄС) навіть краще, бо втрачати є чого більше.

- Неважливо, що насправді відбувається – важливо, як про це повідомляють ті, хто викликає політичну симпатію на телеканалах (у нас), чи на телеканалах і в Твіттері (у них). У випадку Трампа, як показує досвід, він здатний ледве не будь-яку ситуацію прокомунікувати на власну користь – або як переможець, або як безневинна жертва. Змішані результати проміжних виборів для Республіканської партії – поразка в Палаті представників і перемога в Сенаті – дають його адміністрації можливість розігрувати і ту й іншу карту, залежно від потреби.

- Справжня політична реальність по-справжньому оживає тільки тоді, коли, як дзиґа, обертається навколо персони президента. Як продемонстрували нинішні вибори у США, ніщо так не здатне було мотивувати і мобілізувати виборця як фактор президента. Зокрема, гасло "зупинити Трампа" для демократів і бажання "захистити Трампа" для його електоральної бази. В Україні президент як уособлення всіх негараздів давно не є чимось екзотичним, а бажання це зло знешкодити з"являється вже за якихось півроку-рік після президентських виборів.

- В Америці, як і в Україні, все частіше можеш потрапити у головний законодавчий орган чи інші важливі політичні посади, не готуючись до цього свідомо півжиття. Перемога Трампа на попередніх виборах, як і велика кількість "випадкових" кандидатів не з політики на нинішніх проміжних, показує, що в губернатори, сенатори чи президенти необов"язково готуватись з народження, як полюбляли раніше жартувати в Америці. А 29-річний вік наймолодшої в історії конгресменки, якою в результаті останніх виборів стала Александрія Оказіо-Кортес з Нью-Йорка, явно не міг би претендувати на жодну сенсацію в Україні. А в Штатах про це не втомлюються повідомляти вже котрий день поспіль як про щось надзвичайне.

- Агенти Кремля – це вже фактор на виборах не тільки в Україні, але й в США (хоч і порівняно з нами в мікро масштабах). Конгресмен Дана Рорабахер, якого не один рік називали улюбленцем Путіна в Конгресі через його прокремлівську позицію у критично важливих питаннях (зокрема, щодо списку Магнітського та анексії Криму), не зміг цього разу переобратись у Каліфорнії не в останню чергу через точкову атаку на нього як агента Путіна. І це при тому, що тема Росії і її втручання в американські вибори не є визначальною для електорального вибору американців.

Звісно, є й чимало речей – і проміжні американські вибори це ще раз чітко продемонстрували – яких нам варто повчитись у США. Взяти хоча б розуміння важливості відновлення системи стримувань і противаг. Чи усвідомлення важливості підтримувати "свого" кандидата з допомогою принаймні мінімальних пожертв і таким чином робити його підзвітним виборцям, а не списку обраних грошових мішків. І про це теж треба окремо говорити.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...

Яким має бути запрошення України до НАТО?

Після того, як намір України отримати запрошення до НАТО – причому "не після перемоги", а як тільки, так відразу – підтвердив вже Президент України, можу і собі дозволити поділитись деякими ідеями щодо того, якими можуть бути формати запрошення до Альянсу...

Чому я проти звільнення глави МЗС Кулеби

Оскільки весь день сьогодні мене про це запитують експерти та журналісти з різних країн світу, відповідаю чесно і відкрито. Я не підтримую звільнення міністра закордонних справ Дмитра Кулеби...

Про переговори "з позиції сили України". Чи все ж "з позиції слабкості"?

"Ми надамо вас все необхідне для того, щоб ви могли вийти на майбутні переговори з позиції сили", – говорили нам в один голос західні, передусім американські співрозмовники...

Курс на коаліцію рішучих. Кейс Японії

Деякі висновки за результатами нашого останнього адвокаційного візиту до Японії у рамках партнерства Центру "Нова Європа" та Міжнародного центру української перемоги (ICUV) напередодні низки важливих міжнародних заходів, в яких ця країна відіграє далеко не останню роль – саміт G7 в Італії, Берлінська конференція з відбудови, Саміт миру у Швейцарії...

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...