15 вересня 2020, 08:44

Стратегія нацбезпеки: Росія – восьмиразовий агресор і членство в НАТО

Це нарешті сталось. Президент України затвердив Стратегію національної безпеки України. "Нарешті", тому що цього разу оприлюднення Стратегії порушило всі можливі дедлайни. "Затримка стає вже непристойною", – говорив мені ще наприкінці червня посадовець НАТО, представники якої також були долучені до робочої групи з підготовки документа.

Закордонні партнери стверджують, що з РНБО та Інституту стратегічних досліджень їм розповідали, що передали Стратегію в Офіс президента вчасно, а там вже над нею "чаклували" більше півроку. Злі язики стверджували, що в ОП не видають її на-гора тому, що там Росія неодноразово названа агресором, а це, знаючи вербальну ранимість агресора, може завадити конструктивним переговорам щодо Донбасу.

Так чи ні, зірваний дедлайн залишається, можливо, єдиним серозним недоліком Стратегії. Натомість сам зміст документу є досить пристойним. Всі принципові питання, принаймні що стосуються моєї зовнішньополітичної та безпекової парафії, з якою маю справу останні двадцять років, відображені. Понад те, деякі з принципових речей, як-то членство в НАТО, зафіксовані значно чіткіше, аніж у Стратегії від 27 травня 2015 року. Якщо у цьому документі йдеться про набуття членства і в ЄС, і в Альянсі, то у попередньому чітко писалось про членство в ЄС, і звивисто – про "формування умов для набуття членства в НАТО". Теж, до речі, казали, що подібна словесна "звивистість" – результат переговорів з Росією, з якою на той момент Порошенко ще мав якісь сподівання домовитись.

Наразі ж маємо: "Набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору – стратегічний курс держави". Погодьтесь, приємно читати подібні речі, навіть якщо це лише текст стратегії, котра, як переважно трапляється в Україні, не факт, що знайде своє застосування в реальному житті.

Нинішня стратегія взагалі дещо обеззброює палких критиків Зеленського, оскільки за моїми навіть зовсім поверхневими підрахунками слово "агресія" щодо Росії звучить у тексті щонайменше вісім разів, слово "НАТО" – одинадцять. Є ще неодноразово про незаконну окупацію та про Організацію Північно-Атлантичного договору.

Зафіксовані також інші важливі речі. Наприклад, що переговори з РФ й надалі відбуватиметься за посередництва країн-членів ОБСЄ, ЄС та НАТО. Це означає, що принаймні в авторів документу існує розуміння – з Путіним непотрібно і не можна говорити наодинці. Є про продовження міжнародних судових позовів до агресора. Є правильні тези про демократичний цивільний контроль над збройними силами. Є чітка класифікація загроз, зокрема з боку спеціальних служб РФ, які "продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу".

І що мені особливо приємно – є ОКРЕМА фіксація в Стратегії наміру отримати в найближчі роки запрошення до виконання Плану дій щодо членства в НАТО – пункт, відображення якого в Стратегії і я особисто, і наш Центр активно адвокатували останнім часом. Взагалі часом складається враження, що цю Стратегію готували ті ж автори, що й минулого разу, але цього разу їм дали можливість написати більше.

Те, що дещо знітило – градація стратегічних партнерів. Дивно дещо було, наприклад, побачити Польщу у другому розряді стратегічних партнерів поруч з Азербайджаном, а Британію та Францію, наприклад, – у першій лізі ("причепом" за Німеччиною, щоб не образились?). Неоднозначним є "розміщення" Білорусі та Молдови у розряд тих, з ким плануємо розвивати винятково "прагматичне партнерство". Румунія взагалі окремо не згадана, хоча в плані безпеки вона і Польща є єдиними західними сусідами, на які Україна може покладатись в плані стримування агресії Росії.

Показово, що окрема увага приділяється корупції як безпековому виклику (американські партнери явно мають оцінити). Хоча останні тренди, які відбуваються навколо підважування антикорупційних органів відразу ж ставлять питання щодо серйозності втілення намірів, зафіксованих у Стратегії.

Це питання дійсно резонне. Будь-які Стратегії завжди мають ризик залишитись набором правильних тез. І йдеться тут не лише про Україну. Ми не знаємо, наскільки президент комфортно почувається з зафіксованим у стратегії. І наскільки глава держави взагалі вникав у написане. Подейкують, що одним з його основних побажань було, щоб Стратегія була написана людською мовою. Однак у даному випадку важливо те, що у всіх хто вболіває за майбутнє держави Україна (не країни, а саме держави) з'явилось ще одне важливе гіперпосилання, яке можна буде постійно вказувати для тих, хто час від часу забуватиметься, який у нас стратегічний курс і кого ми вважаємо агресором.

P.S. Все ж таки цікаво, що Стратегію оприлюднили після переговорів "нормандських радників". Чи варто це сприймати як те, що ми вже не боїмось вербально образити Кремль і якимось чином ускладнити переговори, тому що вони й так рухаються в неправильному напрямку? Чи це якийсь інший сигнал Кремлю?

powered by lun.ua

Мінімум від Меркель

Можливо ще ніколи дата візиту закордонного політика до України так багато не говорила про сам візит, як у випадку з майбутнім візитом Ангели Меркель до Києва: після Москви і до (а не на) саміт Кримської платформи та 30-річчя Дня незалежності України...

Чому реакція Байдена на Афганістан важлива для України?

У подіях в Афганістані з шокуюче швидким захопленням Талібаном території країни, особливо показовою для України має бути реакція президента Байдена...

Вашингтонські враження: дежавю і німці

Трохи гнітюче враження в українських питаннях справляє нині Вашингтон, куди зовсім скоро збирається президент Зеленський із першим на посаді президента візитом до Білого дому і з першим візитом до США часів президентства Байдена...

Брюссель, Женева, статус-кво

Для України обидва саміти, які відбулись на цьому тижні – НАТО в Брюсселі та Путін-Байден в Женеві – стало самітами підтвердження нинішнього статус-кво...

Все можливо й без олігархів

Впродовж двох днів у Києві відбувалась подія, вагу якої ще належить багатьом оцінити. Це була міжнародна конференція "Демократія в дії". Без сумніву, головна конференція в Україні, про Україну і для України цього року...

Блінкен і 5 обіцянок Зеленського

Візит Блінкена – це передусім відповідь на питання "Чи заслуговує Україна на більшу підтримку США лише тому, що Україна продовжує бути жертвою російської агресії?"...