Альона Гетьманчук Директорка Центру "Нова Європа" (New Europe Center)

Зеленський і не монополія ''ЄС'' на ЄС

07 жовтня 2020, 13:29

Це, очевидно, був не найгірший саміт між Україною та ЄС. Цілком можливо, що й один з найкращих, враховуючи не лише наявність погодженої спільної заяви як такої, але й, зрештою, достатньо непоганої за змістом спільної заяви. Інше питання – чому на 22-му за рахунком саміті Україна-ЄС і з Угодою про асоціацію за плечима нам досі місяцями доводилось відвойовувати положення про право на економічну інтеграцію до спільного ринку, а не просто "поглиблену економічну співпрацю", як відстоювала одна з потужних країн Євросоюзу? І, зрештою, економічну інтеграцію у письмовому вигляді вдалось відстояти, а спільний ринок, який вже й так зафіксований в Угоді про асоціацію, лише на рівні усної заяви Мішеля, у тексті – ні (привіт все тій же потужній країні ЄС). Чи, наприклад, положення, які передбачають відповідальність не тільки України, а й Росії за виконання Мінських домовленостей?

Впевнена, спільну заяву як і решту заяв саміту достойно прокомунікують мої колеги.

Для мене в історії навколо саміту є інші показові – внутрішні та зовнішні – моменти.

Наразі про один з них, внутрішній. Про інші згодом.

Отож, за підсумками саміту складається враження, що Зеленський не готовий погодитись на те, аби тема відносин з ЄС була монополізована в Україні однією потужною опозиційною силою з аналогічною абревіатурою. Попри те, що збіг абревіатур дійсно запрограмував деяких представників його оточення мислити в категоріях ЄС- це тема "ЄС" і Порошенка, відтак всім самодостатнім "слугам" непотрібно йому уподібнюватись й вдаватись до схожої євроінтеграційної риторики. І попри те, що в європейських інституціях досі працюють люди, які симпатизують колишній українській владі та з ностальгією згадують ті часи, коли вони "справді робили реформи", а в Києві уважно слухали, як треба ці реформи правильно робити і які реформатори в уряді є справжніми, а які фейковими. Такі представники інституцій ЄС різного рівня від початку були критично налаштовані до нинішньої української влади, вважаючи її апріорі неспроможною реалізувати європейський порядок денний. Такий собі своєрідний "deep state" у відносинах України з ЄС, який, потрібно визнати, час від часу нинішня влада підживлює рішеннями та діями, які примушують засумніватись у "відданості", як люблять говорити західні дипломати, ключовим для зближення з ЄС реформам – правосуддя, антикорупційній, державної служби.

Нинішня влада, натомість, схоже все ж вирішила доказати, що спроможна ініціювати та втілювати європейський порядок денний не гірше (а то й краще), аніж попередня. І що Зеленському важливе власне досьє по відносинах з ЄС, а не тільки, скажімо, по Донбасу (хоч, думаю, візит до Боріса Джонсона викликав у нього значно більше захоплення, аніж до керівництва ЄС). Про свідоме чи несвідоме відстоювання власного європейського досьє свідчить і те, наскільки грунтовно готувались в Києві до саміту в останні місяці: цього разу Офіс президента, МЗС та Офіс віце-прем"єра з європейської та євроатлантичної інтеграції дійсно працювали на результат і майже синхронно. Причому, у всіх відомствах працювали люди з інституційною пам"яттю, що завжди грає важливу роль у підготовці до таких подій. Показовим є і авторська колонка Зеленського за результатами саміту (виглядало як явне алаверди Порошенку, який аналогічний текст написав напередодні події, хоча інсайдери у владі кажуть, що колонка президента планувалась до коментаря екс-президента). Показовим є і те, як чутливо, за свідченнями деяких європейських співрозмовників, Зеленський сприймає критику від європейських партнерів і як з усіх сил старається пояснити та аргументувати дії української влади. Тут доречно було б для Зеленського продовжити спілкування не лише з послами G7, але й з представниками Групи підтримки ЄС та профільними депутатами Європарламенту.

Чому це все взагалі важливо? Це важливо тому, що інтеграція України до ЄС не має шансів на втілення, якщо буде просуватись на рівні декларацій однієї хоч і помітної, але все ж опозиційної сили. Вона має шанси лише тоді, коли її синхронно будуть захищати, промотувати та відстоювати у діалозі з ЄС влада та опозиція. Тим паче, якщо влада користується більшою популярністю у суспільстві, аніж опозиція. А ніщо не здатне так стрімко "потопити" правильні ідеї, як палка підтримка їх непопулярними в суспільстві політиками.

Поки що виглядає так, що критика опозиції по лінії ЄС швидше мотивує владу, а не змушує її скласти євроінтеграційну зброю. Однак, це якраз той випадок, де межа між емоційною комунікацією та конфронтацією є досить тонкою, і всім проєвропейськи налаштованим силам вже давно варто було б укласти "джентльменську угоду", що у всьому, що стосується ЄС і НАТО вони повинні посилювати, а не підважувати одне одного – чи то у Верховній Раді, чи публічному дискурсі, чи то в діалозі з ЄС і його керівництвом.

powered by lun.ua
Коментарі — 1
Віктор Совщак _ 07.10.2020 14:34
IP: 188.163.12.---
...Нинішня влада, натомість, схоже все ж вирішила доказати, що спроможна ініціювати та втілювати європейський порядок денний не гірше (а то й краще), аніж попередня...-- зі статті...Мене завжди дивувало, чого раптом влада (будь-яка) буде діяти проти своєї держави... Та Янукович і той не діяв...Він бачив союзника в Росії, а ініші, крім багатовекторного Кучми, – Європу чи США...Так було і є в різних державах...Вибори керівників держави теж враховують хто буде союзником...
Зеленський63 Aтака Путіна1280 Корупція1418 Україна та Європа1122 Свобода слова578
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter