Альона Гетьманчук Директорка Центру "Нова Європа" (New Europe Center)

6 речей для України, які не залежатимуть від результатів президентських виборів у США

30 жовтня 2020, 09:15

В України є одна давня звичка: узалежнювати свої зовнішньополітичні наміри та дії від виборів в якійсь важливій з точки зору українських інтересів країні. За принципом – спочатку треба дочекатись, хто переможе, а далі вже відповідним чином планувати діяльність. Оскільки виборчі цикли в таких країнах, як США, є достатньо короткі – фактично три роки від інавгурації до початку наступної президентської кампанії, а поміж тим ще відбуваються важливі вибори у власній країні та в інших державах партнерах, досить часто масштаби нашої діяльності вимірюються конкретними виборчими циклами.

У контексті чи не найважливіших для нас в цьому році закордонних виборів – у Сполучених Штатах, така стратегія дійсно виправдана у тих випадках, коли є належні підстави вважати, що зі зміною президента США зміняться на більш сприятливі умови для України. Наприклад, у ситуації з проведенням Нормандського саміту Україні не варто було б наполягати на його прискореному проведенні, адже з можливим обранням Джо Байдена Україна могла б отримати і більш прихильну позицію Білого Дому в ключовому для Києва питанні "війни та миру". Однак у більшості випадків постійне "очікування" чужих виборів – швидше виглядає як виправдання не вдаватись до тих чи інших дій, аніж продумана стратегія.

Сьогодні в українській владі запевняють, що мають дві стратегії на американські вибори, які вже, до речі, як волевиявлення в Україні – кожного разу стають найважливішими та дійсно історичними. Залежно від того, хто стане президентом у Сполучених Штатах, задіюватиметься одна з двох стратегій. Насправді, попри суттєву відмінність кандидатів – зокрема й в контексті їхнього розуміння важливості американських партнерств і союзництв – є речі, які вимагають від України однієї цілісної і послідовної стратегії на американському напрямку, котра б коригувалась, але кожного разу не перероблялась заново залежно від прізвища чергового американського президента.

У випадку нинішніх виборів у США йдеться, зокрема, про ті речі, які будуть

або:

- спільними як для президента Трампа, так і для президента Байдена

- зазнають мінімального впливу зі зміною прізвища президента

-відрізнятимуться передусім за своїм стилем, а не за суттю.

-залежать більше від України, аніж від Білого Дому

Спробуємо виокремити найвиразніші, на наш погляд, з тих, на які варто було б звернути особливу увагу українській владі.

1.Внутрішнє занурення замість міжнародного запливу

Хто б не став президентом США після 20 січня 2021 року, він змушений буде пріоритизувати внутрішньополітичні питання над зовнішньополітичними. Не забуваймо, що у США президент – це не лише глава держави та головнокомандуючий, як в Україні, а й глава уряду. Особистого заангажування президента, зокрема, вимагатимуть питання, пов'язані з пандемією, яку, попри надоптимістичні прогнози Дональда Трампа, поки не вдається взяти під контроль: у США мешкає 4% населення світу і зафіксовано 25% усіх випадків захворювань на COVID-19. Американська економіка, хоч і відновлюється швидше, аніж очікувалось, за деякими показниками перебуває на найнижчому рівні з часів Великої депресії. "Вірус" поляризації за масштабами проникнення не відстає від коронавірусу і вражає всі вразливі місця: ідеологічні, етнічні, расові, релігійні. Серед прихильників Байдена набирає обертів передвиборчий слоган: "fight or fly". Своєрідний заклик боротись за перемогу Байдена до кінця, а якщо не стане президентом – залишити країну. Чимало навіть представників Республіканської партії з числа так званого крила Буша-Рейгана вважають Трампа найбільшою внутрішньою загрозою Республіці з часів Громадянської війни у США. Для тих, хто підтримує нинішнього президента США, натомість, прихід Байдена означає прихід соціалізму, який серед консервативних американців здебільшого асоціюється з комунізмом.

Особливим викликом пріоритизація внутрішньополітичного порядку денного стане для Байдена, який понад 47 років професійної кар'єри політика опікувався переважно питаннями зовнішньої політики. І саме міжнародні справи є тим напрямком, де б він зміг продемонструвати найбільш очевидну відмінність у підходах та тональності від президента Трампа, який за перший термін свого президентства не спромігся отримати жодної видимої перемоги. Байден же, якого критики також звинувачують у відсутності суттєвих зовнішньополітичних досягнень за час своєї кар'єри, отримує з головною посадою в країні можливість створити власну, вже президентську історію успіху закордоном, якщо йому вдасться вдало "схрестити" внутрішню політику із зовнішньою.

Відтак, в обох Адміністраціях буде важливо, хто опікуватиметься питаннями зовнішньої політики у щоденному режимі. І в адміністрації Байдена, і в адміністрації Трампа, очевидно, будуть присутні люди, які вболівають за Україну, розуміють її роль та вагу, але й будуть люди, які свою політику щодо Києва проектуватимуть з огляду на можливу реакцію Москви. Потрібно визнати: окремі представники Адміністрації Трампа виявились більш переконливими в українському питанні, аніж окремі представники адміністрації Обами. Посол Курт Волкер як переговірник щодо Донбасу більш відстоював український інтерес, аніж Вікторія Нуланд у діалозі з росіянами. Вибираючи між Сьюзан Райс на Ніккі Хейлі на високих посадах в Адміністрації в Україні б, очевидно, обрали б останню. Інше питання, що представники Адміністрації Байдена, знаючи прихильне ставлення колишнього віцепрезидента Байдена (в Адміністрації Обами Україну навіть називали його улюбленим проєктом), почуватимуться впевненіше і матимуть більший мандат на ведення справ з Україною, аніж представники Адміністрації Трампа, враховуючи його ставлення до України.

2.Україна – чутливе питання... внутрішньої політики

Починаючи з виборчої кампанії 2016 року українське питання поступово перейшло у США з розряду виключно зовнішньополітичних питань до частково внутрішньополітичного досьє. Спочатку завдяки інспірованій кампанії із "втручання України у президентські вибори 2016 року", внаслідок якої втратив свою посаду глава виборчого штабу Трампа Пол Манафорт, пізніше – через спроби донорів кампанії Трампа скористатись його президентством для задоволення своїх бізнес-інтересів (передусім енергетичних) в Україні, а ще згодом – через передвиборчу сагу з роботою Хантера Байдена на "Бурісму", яку кампанія Трампа з подачі його приватного юриста Рудольфа Джуліані зробили основним козирем в кампанії з дискредитації кандидата в президенти Джо Байдена. Україна загалом витримала лінію на те, аби зберегти основний актив, який є сьогодні в Києва на американському напрямку – двопартійний консенсус щодо підтримки України. Актив насправді цінний, враховуючи, що багато країн світу, зокрема й Росія, не можуть похвалитись такою підтримкою. Саме тому важливо й надалі буде за налагодженням контактів з новою (чи новою/старою) адміністрацією не випускати з виду Конгрес.

Водночас, чутливість питання України навряд чи так швидко спаде. Є підстави вважати, що у разі обрання Байдена президентом увага Трампа та його оточення з Республіканської партії до дій новообраного президента на українському напрямку буде й надалі достатньо високою. Існує висока ймовірність того, що тема Хантера Байдена та "Бурісми" "наздоганятиме" Байдена і після виборів. Тим паче, що навіть великі прихильники України серед республіканців, які щиро підтримують Київ у протистоянні російський агресії та лобіювали військову допомогу для України – водночас є активними і голосними критиками Байдена за діяльність його сина в Україні та можливий конфлікт інтересів, спровокований цією діяльністю.

Відтак, новообраний президент навряд чи ангажуватиметься у справи України так активно, як би йому цього не хотілось. Для Трампа Україна починаючи з 2016 року – своєрідне політичне прокляття: за відповідного бажання американського президента дуже легко переконати (і, ймовірно, вже переконали), що саме через Україну був ініційований один з чотирьох в історії США процес імпічменту глави держави. Хоч насправді, цей процес і був ініційований через поведінку самого президента США, спровоковану нав'язаною аджендою Джуліані: переобрання з допомогою бізнес-справ Хантера Байдена.

3.Україна-це Європа, і відповідати за неї має теж Європа

Впродовж останніх десяти років у Вашингтоні спостерігався, а з часом і викристалізувався підхід, що оскільки Україна розташована у Європі, то й і її справами має опікуватись передусім Європа. За президентства Обами це яскраво проявилось, коли саме канцлерці Ангелі Меркель було делеговано опікуватись питаннями врегулювання конфлікту щодо Донбасу. За президентства Трампа це стало особливо очевидним у період кризи навколо захоплення українських кораблів в Керченській протоці. Тоді високопоставлений представник Адміністрації Трампа на закритому для журналістів брифінгу дуже чітко відобразив популярний у США підхід: "європейські союзники мають відповідати за те, що відбувається на їхньому задньому дворі".

Були й менш яскраві, але не менш показові моменти. Коли, наприклад, американські урядовці рекомендували українським не захоплюватись розбудовою своєї власної "America first", оскільки американський напрямок зовнішньої політики не повинен засліплювати всі інші, а місцями можливо й підважувати деякі з них. Американські дипломати та політики неодноразово рекомендували Україні не допустити ситуації, коли за наведенням мостів з Вашингтоном, українська позиція буде недопредставлена в Берліні, Парижі чи Брюсселі.

Американські партнери також неодноразово звертали увагу на те, що Україні треба особливо дбати про відносини з сусідніми країнами: мовляв, ми далеко, а сусіди завжди поруч і з точки зору вашої безпеки вони важливіші, аніж ми. Не дивно, що помітне занепокоєння у Вашингтоні викликало напруження у відносинах України з Польщею та Угорщиною. На якомусь етапі американські посадовці навіть намагались фасилітувати діалог між Києвом та Будапештом.

Є чимало підстав вважати, що подібний підхід збережеться, незважаючи на те, хто стане президентом США. Єдина відмінність може полягати у більш тісній координації українського питання з європейськими союзниками за Байдена, і більший рівень самодіяльності за Трампа.

4.Підтримка та допомога – лише за певних передумов

Хто б не став президентом США, й надалі спостерігатимемо тренд: будь-яка підтримка та особливо допомога Сполучених Штатів надаватиметься на певних умовах. Підхід – Україна -це жертва агресії, якій всі повинні допомагати без жодних передумов – мав дуже короткий термін дії і вже давно не є релевантним.

Відмінність між Байденом та Трампом тут полягатиме лише у тому, що за останнього інколи доводитиметься в буквальному сенсі розплачуватись за американську допомогу конкретними контрактами, як це мало місце з підписанням мільярдної угоди з "General Electric" та купівлею пенсильванського вугілля за президентства Порошенка. Натомість програми міжнародної технічної допомоги вимагатимуть детальнішої аргументації щодо своєї ефективності та, є підстави вважати, перебуватимуть під більшим ризиком скорочення, аніж за першого терміну Трампа. Важливу роль у цьому питанні й надалі відіграватиме Конгрес, з представниками якого Україні потрібно буде ці питання аргументовано комунікувати. Якщо, звісно, американська допомога цікавитиме український уряд.

За Байдена, швидше, спостерігатимемо своєрідний бартер, обриси якого чітко проявились у часи Адміністрації Обами: підтримка та допомога в обмін на конкретні реформи. Кампанія кандидата від Демократичної партії артикулювала це досить чітко в оприлюдненому 14 жовтня позиційному документі щодо України: ми не роздаємо гроші, ми даємо їх в обмін на конкретні реформи. Гроші в обмін на звільнення українського генпрокурора у часи віцепрезидентства Байдена – це був лише початок такого підходу.

5.Корупція надалі заважатимиме

Питання корупції, яке в політичному істеблішменті США, на жаль, давно закріпилось у зв'язці з "Україною", надалі відіграватиме важливу роль. Навіть при тому, що в обох президентів кардинально різне розуміння важливості цього питання, зокрема й для України. Для Байдена – це "ракова пухлина" на тілі України, яка не дає країні можливість розвиватись. Крім того, він ще з 2014 року переконаний, що якби не було такого рівня корупції – не відбулось би і російської агресії. Тобто, корупція для нього – серйозний безпековий ризик. Критики – зокрема й американські – надмірно високої уваги до питань корупції в Україні, щоправда, говорять, що постійний фокус виключно на антикорупційних питаннях лише посилив сприйняття України у Вашингтоні та світі як глибоко корумпованої країни, попри конкретні досягнення у цій сфері з моменту Революції гідності (останні тренди, звісно, перекреслюють попередні навіть скромні результати з розбудови антикорпційної інфраструктури).

Так чи інакше, питання української корупції (чи антикорупції) будуть запаковані за адміністрації Байдена у більш глобальну обгортку: вже у перший рік свого президентства він обіцяє провести міжнародний Саміт демократій, на порядку денному якого будуть три питання. Одне з них – боротьба з корупцією у світі.

Для Трампа високий рівень корупції в Україні – це передусім зручний привід сказати Україні "ні". І нинішній американський президент неодноразово підважував питання підтримки України у діалозі і з представниками власної адміністрації, і з міжнародними партнерами саме апелюючи до високого рівня корупції в нашій країні. Попри те, що для нинішнього американського лідера боротьба з корупцією в Україні не є настільки важливим питанням (і взагалі не є питанням) він, швидше за все, й надалі за кожної зручної нагоди вдаватиметься до інструменталізації питання корупції в Україні, якщо вважатиме за непотрібне схвалити те чи інше потрібне для Києва рішення за логікою: навіщо підтримувати і допомагати, якщо вся допомога все одно погрузне в корупції.

Корупція є важливим і дуже недооціненим в Україні чинником приходу американських інвесторів до України. На відміну від бізнесів інших країн, які часом відверто і досить цинічно заявляють в дуже неформальних бесідах, що їх не лякає корупція, якщо вона передбачувана і централізована, американський бізнес вимушений працювати по-іншому. Це відбувається тому, що в США існує законодавство (Foreign Corrupt Practice Act), яке передбачає відповідальність за корупційні дії, здійснені за межами Сполучених Штатів. Ніхто не хоче мати проблем подібно до тих, які отримав на свою голову від американської Феміди Дмитро Фірташ саме в рамках вищезгаданого законодавства.

6.Китай не буде у фаворі

Китай є одним з основних "великих" питань, де сформувався двопартійний консенсус у США. Сподівання, що за Байдена обамівська політика залучення Китаю триватиме, а великий Сі знову стане великим у Білому Домі, не мають насьогодні належних підстав. Америка взяла рішучий курс на прощання з політикою залучення Китаю, яка превалювала з часів Ніксона. До речі, цікавий факт: Джо Байден був у першій делегації американського Конгресу, яка відвідала Пекін після славнозвісного відновлення Ніксоном відносин з Китаєм. Однак, вже під час нинішньої президентської кампанії Байден називав китайського лідера "розбійником". Володимир Зеленський, мабуть, оцінив би таку лексику, щоправда не на адресу китайського лідера, якого він, попри світовий тренд недовіри до Китаю та його керівництва, називає в інтерв'ю "мудрим керівництвом" з далекоглядною політикою. А українські державні інституції дозволяють собі підписувати сумнівні меморандуми про співпрацю з компанією "HUAWEI" у сфері кібербезпеки. Водночас, заради справедливості треба зауважити, що Китай не фігурує як стратегічний партнер в новій Стратегії національної безпеки України, а тестове в цьому контексті для нашого діалогу із США питання "Мотор Січі" навряд чи має шанси бути вирішеним на користь китайської сторони.

Всі ці питання є важливими, оскільки жорстка лінія щодо Пекіну збережеться за будь-якої Адміністрації. На це є запит і в політичному істеблішменті, і серед американського суспільства. У американській столиці стійко закріпилась думка, що саме відносини між США та Китаєм будуть визначити світовий порядок денний XXI століття. Відмінності полягатимуть лише, по-перше, у стилі -президентство – це не праймеріз, тому Байден навряд чи дозволятиме собі подібні випади щодо Китаю, як робив під час виборчої кампанії і які робить Трамп. Чи Помпео, який виступаючи – показово символічно – у бібліотеці Ніксона назвав Китай "новою тиранією", над якою "вільний світ" має здобути перемогу.

По-друге, лінії конфронтації у Байдена і в Трампа дещо відрізнятимуться. Якщо Трамп й надалі вибудовуватиме конфронтацію переважно по торговельному треку і пандемічному (його вперта класифікація коронавірусу як "китайського вірусу"). Байден може тільки розширити поле конфронтації за рахунок більшої пріоритизації питань безпеки й загроз, які походять від дій Китаю для союзників США в регіоні, а також питання прав людини, на яких кандидат від Демократичної партії активно артикулював увагу під час кампанії.

powered by lun.ua
Коментарі — 1
Log Log _ 30.10.2020 14:52
IP: 91.196.178.---
Киевский Петро:
Русофоб из Воронежской области, когда полюбишь Россию, и начнёшь писать по-русски?
Безграмотная "сосиська", не суй свой нос потомка гитлеровских оккупантов в Украину.
Академик Российской академии идиотов, вредишь России ты.
С каждой твоей бредятиной в России несчастья.
Пошел вон.
Зеленський69 Корупція1435 Aтака Путіна1284 Україна та Європа1126 Уряд реформ420
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter