20 вересня 2023, 17:19

Емоції, які вбивають довіру. І партнерство з Польщею?

Отже, Україна та Польща на найвищому рівні вирішили винести українсько-польську кризу на трибуну Генасамблеї ООН. Прикро і, зізнаюсь, боляче. Не вдаючись у розбір польотів нинішньої кризи у стилі,хто перший розпочав, а також те, наскільки доречно для президентів було озвучувати свої заяви з головної міжнародної трибуни світу (вважаю, що ні), дозволю собі зафіксувати деякі моменти з власного багаторічного досвіду на треку польсько-українських відносин – як аналітика, так і незалежного члена Консультаційного комітету при президентах України та Польщі. Можливо вони стануть у нагоді тим, хто сьогодні прагне позмагатись за найбільш дошкульну критику партнера:

- жодна серйозна українсько-польська криза не вирішувалась публічними звинуваченнями, емоційними випадами і дешевими тролінгами. "Name and shame diplomacy", яку Україна відшліфувала бездоганно під час великої війни, поки що приносить зворотній результат – поглиблення кризи, розширення позицій заборонених товарів.

- У певний момент – вже, очевидно, після польських виборів – емоції вщухнуть, компроміс буде знайдений, але довіра буде втрачена. Українсько-польське партнерство, яке ще – зараз навіть не віриться – на початку цього року мало всі шанси перерости в щось значно більше на основі двостороннього договору, аналогічному Єлисейського договору між Німеччиною та Францією – ніколи не працювало ефективно, на свою максимальну потужність, без довіри між лідерами країн.

- У найтемніші моменти історії незалежної України – чи то коли їй загрожувала міжнародна ізоляція, чи коли їй загрожувало знищення – саме Польща, можливо ще з Литвою, опинялись поруч. Вірили в Україну часом більше, аніж вона сама в себе. І щойно Київ переставали чути у Вашингтоні, Берліні чи Брюсселі – її готові були вислухати у Варшаві.

- Зважаючи на кількість українців, які мешкають та працюють в Польщі, питання польсько-українських відносин є питанням не тільки зовнішньої політики, але і питанням внутрішньої безпеки для Польщі.

- Не правда, що проблемні питання в українсько-польських відносинах – як-то питання історичної памʼяті, дозволів на транспорті перевезення чи імпорт збіжжя – не впливають на основу основ нашого партнерства – безпекову співпрацю. Початково можливо ні, але рано чи пізно це починає "інфікувати" і безпековий діалог. Раніше, до того, як Польща стала для України транзитним логістичним хабом для західних озброєнь – це було просто важливо, а зараз стає життєво важливо.

- У взаємних звинуваченнях – польські та українські політики вміють це робити однаково добре – можна ненароком забути, хто є основним і спільним для двох сторін ворогом. Не всі кризи в українсько-польських відносинах напряму чи опосередковано (як нинішня) інспіровані Росією, але Росія ніколи не втрачала можливості скористатись цими незгодами і всіляко підживлювала багаття конфлікту різними гібридними способами.

- Чим більше Україна наближатиметься до вступу до ЄС, тим більше Україна та Польща ставатимуть конкурентами. Про це на різних українсько-польських майданчиках говорилось десятиріччями. "Ви зі своїм не реформованим аграрним сектором і квотами створили нам конкуренцію, що буде, коли ви реформуєтесь, і ЄС повністю відкриє для вашої продукції свій ринок?", – ще кілька років тому жартували польські політики та дипломати. Ні Україна, ні Польща виявились неготовими до цієї конкуренції вже сьогодні, ще й під час повномасштабної війни. Тертя можуть виникати й іншого кшталту. Наприклад, яку позицію в питанні внутрішньої реформи ЄС підтримає Україна – умовну німецьку чи польську? Про це треба окремо змістовно говорити.

- Проблеми у відносинах з Польщею досить часто починаються з браку чи спотворених комунікацій на тлі недооцінки ролі чи ваги Варшави офіційним Києвом. Польща радо стала транзитом для України логістичним, запропонувавши для США роль, яку Пакистан відіграв для Америки під час війни в Афганістані (Жешув як Пешавар), але Варшава завжди гостро реагувала на спроби перетворити її в політично транзитну столицю для Києва – на шляху до Берліна, Лондона чи Вашингтона. Відкритим є питання, чому саме Польща не стала першим підписантом щодо безпекових зобовʼязань для України після G7? Тим паче, що в одному з надісланих проєктів підписаної у Вільнюсі декларації про безпекові зобовʼязання Адміністрація Байдена бачила саме Польщу і Румунію двома наступними підписантами після "сімки".

- Українсько-польські проблеми не вирішуються не тільки з міжнародних трибун, але й за міжнародного посередництва. Особливо, якщо це посередництво навʼязується лише однією зі сторін. Тільки зустрічі і розмови між нами, українцями і поляками, здатні владнати найскладніші суперечності й знайти компроміс. Відповідати асиметрично на рівні заяв і рішень – не завжди суперечить національним інтересам чи то Польщі, чи то України.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...

Клуб паралізованих страхом і коаліція рішучих

Провальну комунікацію західних лідерів, у якій повністю відсутній елемент стратегічної невизначеності, ми в Центрі "Нова Європа" визначили як одну з топ семи помилок Заходу за два роки великої війни...

Гарантований безпековий самообман

Отже, президент Володимир Зеленський (не кажучи вже про главу його офісу Андрія Єрмака) й далі публічно наполягає на тому, що Україна домовляється з низкою країн-партнерів саме про безпекові гарантії...

Після Брюсселя

У той момент, коли вже європейські партнери і друзі почали приречено розповідати, що нічого катастрофічного не станеться, якщо "чистого" рішення у Брюсселі щодо відкриття вступних переговорів не буде, бо Україна залишається кандидатом на членство (і це ключове), а переговори можна відкрити і в наступному році, ми таки отримали повноцінне "так"...

Про американський список

Чи варта країна, котра має проблеми з корупцією та верховенством права, підтримки США лише тому, що вона є жертвою безпрецедентної за понад півсторіччя військової агресії в Європі? Має, якщо її існуванню як держави загрожує смертельна небезпека...

Емоції, які вбивають довіру. І партнерство з Польщею?

Отже, Україна та Польща на найвищому рівні вирішили винести українсько-польську кризу на трибуну Генасамблеї ООН. Прикро і, зізнаюсь, боляче...