Нотатки із Штаб-квартири НАТО. Збивати чи не збивати?
Знаю-знаю, дорогі друзі, що ваша увага прикута до того, що відбувається в іншій штаб-квартирі – в Нью-Йорку, а не в Брюсселі, тому я не хотіла відволікати вас вчора консультаціями, які відбулись тут, у Брюсселі, за статтею 4 Вашингтонського договору (на запит Естонії після порушення РФ її повітряного простору). Однак, після вчорашніх деяких заяв Дональда Трампа в іншій штаб-квартирі, в Нью-Йорку, які, по суті, стали гарним обрамленням дискусій у НАТО, вирішила все ж коротко – і в межах того, чим можу поділитись – поінформувати вас, що тут відбувається.
Декларацію за результатами цього другого за два тижні і девʼятого в історії НАТО засідання за статтею 4 ви вже бачили і читали. Зазначу тільки, що важливим для нас є окремий абзац декларації, який зводиться практично до того, що щоб не витворяв агресор в напрямку країн-членів НАТО – підтримка України триватиме за графіком. Дослівно: "подібні дії провокації не вплинуть на зобов'язання союзників підтримувати Україну, чия безпека безпосередньо пов'язана з безпекою Альянсу".
Важливим цей момент є тому, що в НАТО швидко "зчитали" намір Росії створити стратегічну дилему для країн-членів – кидати всі ресурси на захист себе чи продовжувати допомагати Україні, і вирішили на випередження дати зрозуміти, що ніякої дилеми провернути не вийде.
Однак, головне питання, яке нависало в скляних офісах з довжелезними коридорами, обговорювались в переповнених кавʼярнях штаб-квартири після того, як російські літаки "збились з курсу" на 12 хвилин в повітряному просторі Естонії, було питання – "збивати чи не збивати?". Тобто, чи має НАТО схвалити рішення й зафіксувати його на рівні відповідного документу, що наступного разу російські літаки, які опиняться в повітряному просторі Альянсу, будуть не супроводжуватись авіацією НАТО на вихід з цього простору, як це відбувається наразі, а мають бути готові до стрімкого падіння "вниз головою".
Чи не в кожній розмові тут на тему того, що відбулось в Естонії, так чи інакше майоріла тінь Туреччини. Адже якщо в контексті збиття російських дронів в Альянсі був створений прецедент лише у цьому місяці – саме тоді ВПЕРШЕ російські дрони збивались не тільки країною-членом НАТО, але й під прапором НАТО, то в контексті порушників повітряного простору є конкретний прецедент, створений країною-членом Альянсу ще 10 років тому. І – головне – жодної війни НАТО з Росією це не спровокувало.
Поки що, після всіх обговорень в НАТО вирішили діяти за принципом "case-by-case" – ухвалювати рішення на основі даних розвідки щодо кожного конкретного кейсу. АЛЕ – настрої тут панують такі, шо вже сьогодні можна обережно стверджувати: психологічний барʼєр у цьому питанні фактично подолано. Готовність до такого кроку безпрецедентно висока. Вчорашня відповідь президента Трампа про те, що НАТО варто збивати літаки, думаю, лише посилить позицію тих, хто особливо палко підтримує ідею збиття всього російського, що не там літає. Звісно, ми б хотіли, щоб все відбулось швидше і рішучіше, але так воно в Альянсі, орієнтованими на консенсус з 32 різними країнами-членами, "не робе".
P.S. Про інші заяви Трампа щодо НАТО напишу окремо, там інший важливий ракурс.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
