Чому росіяни бояться Тимошенко?
Читаючи статтю Бєлковського на УП, відчув бажання автора нагнати страху на український політикум. У багатьох моментах поділяючи його висновки, я страху так і не відчув. Думаю, що й більшість наших політиків також. Не кажучи про саме суспільство...
Чому не віриться в апокаліптичну картину після можливого повернення Юлії Тимошенко в прем'єрське крісло? Банального "Україна – не Росія" тут замало. Хоча це справді так.
Українська електоральна матриця дуже відрізняється від російської. Це – континуїтет, що тягнеться із Заходу до Сходу, географічний електоральний кліведж, який росіяни називають фатальним словом "розкол". І жодна харизма не допоможе враз подолати цей поділ на свій-чужий. Звичайно, якщо політичні опоненти Юлії Володимирівни складуть лапки і здадуться – тоді можливо. Але у це не віриться, мабуть, і самій лідерці БЮТ.
Ні, сполучені електоральні посудини України (Схід і Захід) видаватимуть на гора нових лідерів-репрезентантів, з харизмою і без грошей, з грошима й без харизми, а також – з харизмою і з грошима одночасно.
Усі політичні гравці в таких електоральних умовах ревниво слідкуватимуть за збереженням приблизного балансу політичних сил. Навіть найближчі соратники будь-якого "харизматичного лідера" будуть зацікавлені у тому, щоб цей "харизматичний лідер" не втрачав потреби спиратися на своїх соратників у протиборстві з політичними опонентами. Возлюби ворога свого – бо у ньому твоя сила! Існування опонента-ворога виправдовує внутрішню мобілізацію, надає внутрішніх сил і саму політичну причину (онтологію) власного існування українських політиків. Тому, якщо усіх "ворогів" буде знищено (з необережності), на їхньому місці відразу з'являться нові, і відразу з'явиться культ нових опозиціонерів.
Іншою суттєвою відмінністю політичної України від політичної Росії є психологічна атмосфера в сусільстві. Тому й не страшно сьогодні українцям, що ця емоція для нас неактуальна. В Росії ж вже довгий час протилежна ситуація на межі психозу у зв'язку небезпекою відходу Путіна від влади. Цей страх втратити Путіна цілеспрямовано формується й підтримується як державною владою, так і довколакремлівськими політтехнологами. Тому відчувати політичний страх у сучасній Росії – природньо, а в Україні – даремно.
І ще одне особисте спостереження.
Відразу після вересневих парламентських виборів я був запрошений на ток-шоу Максима Шевченка в Останкіно. Тема була "типово" російська – "Расколется ли Украина?" Однак цікавіше було спілкуватися з російськими експертами в кулуарах. Так от відомий російський політолог Кургінян також "залякував" українських учасників небезпекою приходу Тимошенко до влади. Договорився до того, що "Тимошенко – самая сильная на нашем пространстве. Равных по силе ей нет ". Я запитав: "А Путін?" Ось тут Сергій Ервандович осікся, і припинив розмову...
Відгадка російського страху Тимошенко в тому, що вони підсвідомо сприймають її сильнішою за свого лідера – Путіна. Якщо чужий вожак сильніший за свого – це сприймається як загроза всій групі. І викликає страх. І подив, чому іншим не страшно? Сьогоднішня пропозиція росіянина Мєдвєдєва росіянину Путіну очолити уряд Російської Федерації виглядає дуже пікантно на тлі можливого прем'єрства Тимошенко. Особливо в переговорах по газу...
Думаю, що українським політикам – має бути страшнувато, особливо конкурентам Тимошенко, а не опонентам. Поглинути електоральне поле вона може, а от примусити боятися себе всю країну – ні.
