Секрет Черновецького & Тимошенко
Чому переміг Черновецький?
Причина електорального успіху Леоніда Черновецького не стільки у його силі як кандидата (йому потрібно віддати належне), скільки в слабкості позицій його основних опонентів.
Політичні опоненти були переконані або сліпо вірили у дві не пов'язані між собою речі – ідеосинкразію киян до Черновецького та любов тих самих киян до них особистосто. Хибна оцінка передумов виборчої кампанії та основного тренду політичного моменту в Україні призвела до краху виборчих стратегій опонетів Черновецького.
По перше, з часів "помаранчевої революції" пройшло вже 3,5 роки і її політичний капітал встиг розвіятися (політичні вожді його просто розтринькали). Основні опоненти Черновецького, як породження революційних часів, цього або не помітили, або не усвідомили, або не змогли переорієнтуватися на нові тенденції суспільної свідомості.
Це – масове розчарування в усіх політичних лідерах (відмова від ідеалізації Ющенка, відмова від сподівань на Януковича та відмова у довірі Тимошенко), масовий відхід виборців від політичної романтики й безмежної лояльності до політичних лідерів вождистського типу (або таких, що мають "зіркову" генеалогію чи характеристики).
Відтепер український виборець стає максимально прагматичним і орієнтується перш за все на задоволення своїх власних інтересів, інтересів своєї сім'ї, бізнесу чи професійної групи. Від макрорегіональної солідарності та ідейних установок виборці переходять до солідарності малих груп та корпоративних інтерсів. Персоналізація вибору зберігається, але це вже не вождь, "здатний" (насправді – нездатний) змінити все й відразу, а звичайна людина, чиї владні амбіції можна використати на свою користь. Наприклад, він може власним коштом встановити у дворі дитячий майданчик або виплатити по 1000 гривень з держбюджету або хоч по 100 гривень з бюджету виборчого. От і вся користь від політиків. Але шкоди більше...
Спонукають їх до цього самі політики власними діями. Безкінечна політична вистава з незмінними акторами та постійно відтворюваним сценарієм, коли двоє грають проти одного по черзі, сприймається глядачами вже як нудний серіал. Електоральна втома й розчарування населення – психологічні причини початку кінця "класичних для України" партій та блоків.
На відміну від багатьох українців кияни мали можливість спостерігати на локальному рівні альтернаву загальнонаціональному політичному спектаклю. Секрет феномену Леоніда Черновецького в тому, що будучи на виду електорату він не брав участі у політичних іграх. Натомість його апарат при всіх можливих і зафіксованих (!) зловживаннях методично займався і чорновою роботою також – змушував краще працювати ЖЕКи й комунальні служби. Політики зазвичай не помічають роботи цих служб взагалі – у них інший спосіб життя, а пересічні громадяни чекають від влади цього передусім! І оцінюють владу не лише за розміром доплат, а й за ефективністю роботи двірників.
Ключові фактори успіху Черновецького:
- аполітичність, рівновіддаленість від усіх політичних сил
- методичність і безперервність роботи з цільовими групами електорату
- діяльна альтернатива політичній тріскотні (він щось вирішує)
- конкретний (видимий) вимір ефективності роботи комунального сектору.
- неадекватність опонентів.
При всій одіозності Леоніда Черновецького як особистості (навіть діти давно знають хто такий Льоня Космос), його основні політичні опоненти та їхня антимерська кампанія виглядала в очах електорату неадекватною. Месидж БЮТу про те, що вони кидають проти Черновецького "найкраще, що у них є", а особисто прем'єр-міністр балотується до Київради, щоб "скинути Черновецького" виглядало в очах пересічних киян як неадекватне рішення. Як значне перевищення права на самооборону:) Нічого дивного, що автори такого неадекватного підходу самі наділялися рисами одіозних особистостей. І у своїй одіозності навіть переважили самого опонента – Черновецького, який вдавав із себе жертву несправедливості.
Загальне тло кампанії було рекламно-приторним, кандидати та блоки явно перегодували виборців своєю присутністю. Особливо дратували перехожих галасливі агітаційні сцени у місцях відпочинку чи масової торгівлі, а також агітаційні намети БЮТ всередині дворів, практично під кожними вікнами.
У такій ситуації підтримка Черновецького стала своєрідною захисною реакцією, адже саме він виявився "і найсильніший, і найрозумніший, і найкрасивіший, і такий, за якого соромно найменше"...
У чому програла Тимошенко?
Щоб не говорили бютівці Юлія Тимошенко не досягла мети, яку перед собою публічно поставила – відсторонити Черновецького від влади й взяти Київ під контроль своєї політичної сили. Усе на що спромоглася електоральна машина БЮТ – це підтягнути результат Турчинова до результату самого блоку. Щоб їх обох зрівняти з особистим рейтингом Тимошенко. Юлія Володимирівна вичерпала усі можливі для неї електоральні ресурси у Києві, "проковтнула" добавку від НУНС, але результату не досягла.
Вибори у Києві прем'єр-міністр розглядала під кутом події загальнонаціонального значення. Отже, і поразка на них матиме загальнонаціональне значення...
Ці вибори також продемонстрували, що виборці вже не сприймають характеру політичної боротьби притаманного БЮТ – голослівних звинувачень та тотальних інвектив, боротьби, яка насправді є не конкуренцією програм розвитку суспільства, а банальною міжпартійною війною. Наслідком цих змін у сприйнятті виборців скористалися "політично нейтральні" блоки Черновецького, Пилипишина, Кличка, Катеринчука та Пабата. Не факт, що хтось із них "кращий" за старих політиків, просто у них стилістика інша.
Показово, що виборці відмовилися голосувати за парламентські політичні сили, особливо за опозиційні. Тобто чіткого політичного зв'язку між "високою політикою" та місцевим самоврядуванням вони не бачать і "партійної логіки" не розуміють.
Майже 50% виборців не прийшли на вибори – це серйозний дзвоник для усього українського політикуму. А політична смерть старих лівих (КПУ, СПУ та ПСПУ) у Києві доповнюється такою ж катастрофою старих правих УНП, НУ, "Пори".
Ключові фактори поразки Тимошенко:
- переоцінка власних сил (дієвості власної харизми).
- переоцінка ефективності рекламної складової агітаційної кампанії
- недооцінка необхідності пояснення виборцям мотивації своїх дій та причин висунення саме власного "партійного" кандидата Турчинова,
- недооцінка своїх політичних конкурентів та не бажання підтримати "єдиного" нейтрального кандидата, якого могли б підтримати інші партії (усі лаври переможців – собі й власному блоку).
- "тактичний" підхід до виборчої кампанії в Києві з огляду на те, що її стратегічні інтереси лежать на національному рівні.
Столичні вибори наочно засвідчили падіння рейтингу прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Узимку на піку виплат громадянам заощаджень в Ощадбанку її рейтинг у Києві зашкалював – до 54%. Саме це й зірвало дах ініціаторам проведення дострокових виборів. Щоправда, політичні тертя з президентом максимально віддтермінували саму кампанію, коли виплачені заощадження вже були витрачені і забуті...
Київська поразка Тимошенко не від Януковича, Ющенка чи навіть Балоги, а від паяца, якому не соромно публічно глумитися над усім і всіма є найдошкульнішим ударом по особистому рейтингу Юлії Володимирівни та її іміджу непереможної.
Ще будуть інші електоральні війни й конкретні політичні битви, нові злети й нові падіння, але зараз траєкторія політичного "польоту" Тимошенко пішла на спад.
Це лише приватна думка людини, яка не бере у всьому цьому участі:)
