Контрольний візит
Очевидно, Ялта зараз стала літньою політичною столицею України, оскільки всі політичні події, заходи, зустрічі відбуваються саме там. Відповідно, Крим став, сподіваюсь, тимчасово, столичним регіоном. Бувало, що й попередні президенти відпочивали у Криму, але так, щоб на півтора місяці брати відпустку і фактично працювати...
Треба зазначити, що фінал "медового місяця" в українсько-російських стосунках співпав з ювілеєм Януковича. Я так розумію, що йому тепер не до медового місяця. Складні часи зараз настають, оскільки українське керівництво змушене протверезіти у відносинах з російською владою, наскільки далеко воно зайшло і фактично пройшло точку неповернення у багатьох моментах.
Оцінюючи візит Путіна в Крим, можна сказати, що фактично візит був приватним – він, по великому рахунку, не приніс ніяких результатів. Це був контрольний візит Володимира Путіна, який провідував свого підконтрольного Віктора Януковича, оскільки за підопічним потрібно спостерігати, як змінюється його стан.
Медведєв, Путін, Кіріл і Лужков – це чотири російських політики, які практикуються в Україні і практикують контроль над Україною. Якщо їхні візити сприймати як політичний туризм, оскільки великих результатів вони не дають, то це внутрішній туризм. Вони поводяться як у себе вдома. Їм тут комфортно і вони сюди люблять приїжджати. Українська влада робить все для того, щоб їм було сухо і комфортно.
Вся їхня діяльність, за великим рахунком, зводиться до PR-заходів. Путін на байку – це дуже привабливо, може, навіть, сексуально. В такий спосіб всі ці люди нарощують свій рейтинг всередині України. Згадуючи, що були часи, коли московський патріарх Кіріл просив у українського керівництва українське громадянство – може дійти до того, що і Путін попросить українське громадянство, потім стане українським президентом.
Смішно? Мені також. Але ця фантасмагорія лише підкреслює реальний стан українсько-російських політичних відносин.
Тобто ми зараз на такому етапі, коли нас контролюють через обійми. Нам ніхто не погрожує, інформаційна війна проти України давним-давно закінчилась, у кремлівської пропаганди з'явилися нові цілі – Білорусь і Лукашенко.
З Україною не ведуть інформаційну війну – ведуть цілеспрямовану інформаційну політику. Для того, щоб утримувати підкорену Україну, її потрібно обіймати, задобрювати, брататися тощо. Що зараз і відбувається.
Тобто зараз практикується контроль через обійми. І якось незручно і не політкоректно нинішньому українському керівництву пручатися від цих обійм, бо вони ж за це боролися, вони ж за це страждали, коли були в опозиції, кульки надували в парламенті, а тут – можуть потонути і розчинитися в чужих обіймах, втративши власну суб'єктність і самостійність.
Особливо це простежується у сфері зовнішньої політики. Так, якщо раніше Україна координувала свою зовнішню політику з Євросоюзом, приєднувалась до їхніх заяв, підтримувала абсолютну більшість зовнішньополітичних кроків ЄС, то Україна Януковича підтримує всі зовнішньополітичні ініціативи РФ. Це є для неї пріоритетом. І вона сама себе прирекла бути буферною зоною Російської Федерації, усього лишень елементом її "поясу безпеки", коли проголосила курс на так звану позаблоковість, а фактично геополітичну самозреченість.
Але наші сусіди та геополітичні реалії будуть ставити все на місце. У тому числі й уявлення президента про українські національні інтереси, а також те, наскільки вони співпадають з його особистими.
