Українcька влада – ЄС: психологічна несумісність
Візит Штефана Фюле до Києва надзвичайно важливим і показовим. Ще під час свого першого візиту до України за часів нової влади в квітні 2010 року він привіз так звану матрицю Фюле. Це – документ, що зафіксував пріоритетні заходи України у здійсненні реформ та реакцію Євросоюзу. Така собі таблиця: першочергові заходи, необхідні кроки, терміни і можлива реакція або допомога з боку Європейського Союзу. Тоді встановили умову: якщо Україна виконає вимоги, то просунеться в бік європейської інтеграції.
Зокрема, матриця Фюле наголошувала на необхідності політичних реформ, які мають бути проведені виключно конституційним шляхом. Ми маємо конституційну реформу, здійснену в неконституційний спосіб. Ефективність виборчого законодавства також збільшити не вдалося. У жовтні відбулися місцеві вибори за новим законом, який було спеціально погіршено з точки зору виборчих процедур і доступу до представництва суспільних інтересів, в маніпулятивний спосіб порушено пропорційність політичного представництва. Як зазначали європейські спостерігачі, дуже дипломатично, "це не стало кроком вперед", щоб українська влада прочитала, що "це стало кроком назад".
Із судовою реформою та подібна ситуація. Вона здійснена, але з точки зору незалежності судової гілки влади можна сказати, що її вже не існує. Ця незалежність знищена – тепер ця гілка повністю залежна від політичної влади.
Проте є й успіхи, наприклад, співпраця з Міжнародним валютним фондом, що також згадується в "матриці Фюле", ратифікація у Верховній Раді Конвенції Ради Європи щодо захисту персональних даних громадян, протоколу про приєднання України до Договору про заснування енергетичного співтовариства тощо.
Українська влада напіввиконує (недовиконує) "матрицю Фюле". Вона робить це у свій спосіб і в своїх інтересах, просто ставить галочки напроти пунктів. Тож у партнерів з Єврокомісії цілком закономірно виникають запитання щодо щирості намірів української сторони і довіри до неї. Політичний притулок екс-міністру Данилишину у Чехії – лише перша ластівка...
Чи можна країні, громадянам якої надають політичний притулок, надавати ще й безвізовий режим? Чи можна країну, яка знову має своїх політичних в'язнів, впускати в зону вільної торгівлі? Чи можна ділитися з такою державою передовими технологіями й інвестувати в її економіку? Багато хто зробить висновки, що ні.
Звичайно, можна вважати позитивом те, що нова влада, попри свою внутрішню природу та інтереси, не відкинула євроінтеграційну риторику так як вона зробила це з євроатлантичною інтеграцією. Але варто визнати, що нашу владу цікавить не стільки результат, тобто приєднання України до ЄС, скільки сам процес і риторика. Останні збалансовують і дещо нейтралізують російські впливи в Україні.
2011 рік пройде під знаком балансування України в економічній площині – між зоною вільної торгівлі з Європейським Союзом і перспективою входження до Митного союзу та російського економічного простору. І при зміщенні акцентів від єдності "Русского мира" до збирання "Русских земель", що цілком може згодитися для формування повістки денної російських президентських виборів 2012 року.
Парадокс української євроінтеграції полягає у тому, що нинішня влада має інструментальні можливості проводити реформи, яких вимагає ЄС, але з точки зору цінностей, підходів та психологічної сумісності з європейськими елітами вона власними руками викопала справжню прірву. Це – серйозна світоглядна помилка в євроінтеграції України, яка не може привести країну до кінцевої мети.
А намагання її виправити нагадує хаотичні рухи білоруського президента й МЗС після побоїща 19 грудня...
