Про головний урок епохи Саакашвілі
Зараз багато говорять про кінець епохи Саакашвілі. Судячи з результатів останніх парламентських та президентських виборів це схоже на правду.
Однак, визнання того часу, коли Саакашвілі керував Грузією, цілою епохою – дорогого варте... Епоха – це в історичному вимірі щось самостійне і самодостатнє, самозначиме.
Ця епоха справді змінила Грузію. Проте "реформи згори" змінили державу, право, економіку, але не достатньо змінили саме суспільство. Воно не стало правовим, громадянським.
Зміна влади й політичного режиму – це реакція традиційного (органічого) грузинського суспільства на реформи згори. Суспільство, пов'язане здебільшого родинними та різними неформальними зв'язками (клановими, земляцькими та просто дружніми) відреагувало на реформи як на зовнішній тиск.
Більшість грузинів сприймають результат реформ і з задоволенням (або непомітно для себе) ними користуются, але при цьому не сприймають способу, в який вони впроваджувалися.
Тому головний урок грузинського досвіду, на мою думку, полягає у тому, що модернізаційні реформи у нашому регіоні не варто впроваджувати згори. Без глибокого діалогу з суспільством не варто сподіватися на те, що воно сприйме ці реформи як належне. А діалог потребує часу і неабияких додаткових зусиль.
А епоху Саакашвілі будуть оцінювати майбутні покоління та історики...
