Про прямий діалог з політиками
На сайті "Німецької хвилі" вийшло інтерв'ю Генпрокурора Луценка під заголовком: Скажемо чесно, я – політично призначений генпрокурор.
Саме інтерв'ю спрямоване на зовнішню аудиторію, оскільки відбувалося під час візиту до Брюсселя й переговорів у Єврокомісії, але наповнення переважно внутрішнє, українське.
Я звернув увагу на цей фрагмент: "... я щиро рекомендував європейським колегам почати діалог з політиками напряму. Якщо для цього потрібні консультації, ми готові до них долучитися".
Так, Юрій Луценко – політик. І розгорнута проти нього кампанія дискредитації – також політика. Причому, інформаційно забруднена і зловживає викривленням фактів.
Саме тому йому (і Україні) принципово важливо вести прямий діалог як з власними громадянами, так і з закордонними партнерами. Діалог, без оптичної лінзи медіа, які викривляють якщо не самі факти, то їхнє сприйняття.
Але й політична боротьба, це ще не все пояснення того, що з нами відбувається. Нещодавно прочитав книгу Джона Б. Джудіса "Великий вибух популізму". Її американський автор вірно підмітив, що нова хвиля європейського популізму в багатшій північній Європі носить право-націоналістичний характер (Національний фронт, Альтернатива для Німеччини, Австрійська партія свободи тощо), а у біднішій південній Європі – ліво-соціалістичний (Сіріза, Подемос тощо).
Так от, моя власна гіпотеза (поки що тільки гіпотеза!) полягає у тому, що у нашій з вами східній Європі ця хвиля популізму набирає "ліберально-антикорупційного" забарвлення (саме в лапках). І це поки що не повноцінні партії, а медійно-соцмережні структури і рухи типу українського ЦПК й "Фонду боротьби з корупцією" Алєксєя Навального.
Корупція, звичайно, зло, з яким необхідно боротися. Але ефективність цієї боротьби залежить як від людей, так і від методів. Якщо боротьбу з корупцією розглядати передусім як політтехнологію, тоді ваші "вороги" – усі політичні конкуренти включно з президентом і "політичним Генпрокурором". А якщо ваш ворог саме явище корупції, тоді політичний діяч – ваш союзник, інструмент в руках громадян.
Маючи за опонентів таких "ліберально-антикорупційних" активістів дуже важко щось пояснювати своїм партнерам з МВФ чи Єврокомісії, бо вони "заточені" під світогляд і інформацію, яку поширюють і надають їй "спіну" (тенденції обератання інформації) подібні політичні активісти.
Тож без особистого контакту і пояснення логіки своїх дій не обійтися. Добре, що Генпрокурор це зрозумів і взяв на озброєння. Погано, що доволі пізно.
Але факт визнання власних помилок – доволі позитивне явище, хоч і рідкісне серед політиків. Причому не лише вітчизняних, але і західних...
P.S. Для діалогу, як і для танґо, потрібні двоє. Цю істину ще ніхто не відміняв.
