Попередні висновки та імовірні наслідки нової війни за Карабах
Вважаю, що нам, українцям, варто бути дуже обережними у своїх коментарях цієї війни, з огляду на те, що нашими співвітчизниками є громадяни України як азербайджанського, так і вірменського походження.
Але при цьому нам не можна й поступатися принципами. Принципами міжнародного права. Бо від дотримання цих принципів залежить і наша територальна цілісність та суверенітет.
Важливо проявляти обережність суджень про цю війну ще й тому, що обидві сторони ведуть її й в інформаційному полі – засобами військової пропаганди, де більшість інформації – недостовірна чи малодостовірна.
Але усе одно вже можна зробити попередні висновки й накреслити імовірні прогнози.
1) У попередній війні вірмени взяли під контроль ці території силою. Завдяки кращій внутрішній інтегрованості, організованості, військовій майстерності й фактичній збройній допомозі Російської Федерації. Вони виграли війну, але не виграли мир. Діяли виключно з позиції сили, бо вірили що так буде завжди.
2) Фазу миру, яка настала після активних військових дій і "замороження конфлікту" виграв Азербайджан. Виграли і економічно, і логістично, і навіть дипломатично. І за 25 років, аж через ціле покоління, знову повернулися до фази війни. Війни з позиції сили.
3) Розмороження замороженних конфліктів відбувається не випадково. Нагірно-карабаський – не перший і, напевно, не останній такий конфлікт. Це тенденція останнього часу. Головна причина, як на мене, самоусунення Сполучених Штатів від виконання функції "світового поліцейського". Президенство Трампа – апофеоз цього самоусунення, сама тенденція розпочалася ще раніше.
4) Якщо немає (сподіваюся тимчасово) світового поліцейського, то відповідальність лягає на "місцевого шерифа" – регіонального лідера. Але ні Європейський Союз, ні Російська Федерація цієї відповідальності на себе не взяли. Взяла Туреччина.
5) Питання вибору союзників є визначальним для національної безпеки не дуже великих країн, у тому числі й України. Можна дуже довго й красномовно переконувати себе і виборців у тому, що ми маємо бути такими сильними, такими суверенними, такими самодостатніми, що нас усі боятимуться. Але за визначенням малі й середні країни не можуть бути абсолютно незалежними (крім традиційно нейтральних як виключення).
6) Війна за Карабах не стала бліц-кригом, це вже не Шестиденна війна. Але це війна вже нового типу – із застосуванням високоточної зброї й ударних безпілотників. Туреччина так воює у Сирії та Лівії. Турецькі та ізраїльські безпілотники так застосовуються й у Карабасі. З огляду на рельєф місцевості це дуже нагадує турецьку операцію в Африні (Сирія). Методичне винищення з повітря озброєнь і техніки змусить супротивника відступити. А це не 6 днів, і, можливо, не 6 тижнів.
7) Як би довго й героїчно не оборонялися вірмени, їм усе одно доведеться поступитися. Їхній головний стратегічний союзник Росія "умила руки". І без усунення Пашиняна прямо втручатися не буде. Більше того, я думаю, що Алієв не пішов би у наступ, якби не мав впевненості (запевнень) у тому, що Путін не втручатиметься. Принаймні у бої за Карабах.
8) У будь-якої війни бувають і непередбачені наслідки. Азербайджанці не приховують, що прагнуть реваншу і переживають національне піднесення. Автократичне панування родин Алієвих і Пашаєвих мало внутрішнє виправдання саме через підготовку до реваншу на зовнішньому фронті. Після війни, як би вона не закінчилася, Азербайджан може знову повернутися у фазу демократизації внутрішнього життя.
9) Вірменам теж, у будь-якому випадку, доведеться переосмислювати своє становище. Зважувати свої історично мотивовані амбіції з наявними у них сучасними внутрішніми ресурсами, а також шукати собі зовнішніх союзів поза Росією.
10) Національне піднесення (чи образа) в Азербайджані може перекинутися на суміжну територію Ірану, де мешкають етнічні азербайджанці, яких там, до речі, втричі більше ніж у Азербайджанській Республіці. Це робить Іран природнім союзником Вірменії у справі спільного протистояння турецькому впливу. Але Іран – ворог США й Ізраїлю.
11) Грузія – ключова країна Кавказу, на якій також може відобразитися війна за Карабах. Крім окупованих Росією Абхазії й Самачабло (Південної Осетії) вона має ще й населений вірменами Джавахк, а також чисельну меншину азербайджанців у Квемо-Картлі. Якщо Росія на якійсь стадії вирішить перекидати війська і зброю до Вірменії, то їй доведеться дестабілізувати й нейтралізувати Грузію. Слідкуємо за парламентськими виборами 31 жовтня.
