Президенту Зеленському потрібно вийти з парадигми Єрмака
У своєму інтерв'ю французькій газеті "Фігаро" Володимир Зеленський зізнався, що у Кремлі ігнорують його прохання поговорити по телефону навіть у найкритичніші моменти військової ескалації на лінії фронту.
Фактично президент Зеленський за останні два роки – якщо дивитися з Кремля очима Путіна – пройшов шлях від кандидата в президенти до кандидата в Порошенки.
Але таке перетворення, боюся, відбулося лише в очах Кремля і самого Путіна. Я дуже сильно сумніваюся, що вона відбулася у свідомості нинішнього президента Володимира Зеленського, оскільки так, як він досі поводиться, яку лінію веде на міжнародній арені – в тому числі і останній візит до Парижу, переговори, бажання додзвонитися до Путіна – все це поки що для мене говорить про те, що він досі перебуває в парадигмі свого зовнішньополітичного радника Андрія Єрмака. Який фактично був і залишається його головним радником у цих питаннях і є головним виробником тієї політики, яку проводить нинішня українська влада в російському питанні, питанні цієї війни.
Це політика відступальна. Два роки відступали. Я маю на увазі односторонні поступки з українського боку, які проявлялися і в обмінах, і в відведеннях військ, і у "формулі Штайнмаєра", і у дуже багатьох деталях. Навіть я скажу, що обороноздатність українських Збройних сил за ці два роки не посилилася, а послабилася за рахунок того, що в запас звільнилися ті люди, які були з бойовим досвідом, а на передову приходять люди, які цього бойового досвіду ще не мали. І є проблеми з виконанням оборонного замовлення і так далі і тому подібне.
Порівнюючи президентство Зеленського і Порошенка, можна сказати, що Зеленський ще "небитий" президент – якщо дивитися російськими очима. От Порошенко "битий" був – і в Іловайську, і в Дебальцевому, а Зеленський – ще ні в якому сенсі. Спокуса перевірити його на стресостійкість і взагалі на адекватність у Кремля може бути, і вона може спрацювати. Просто цікаво – як він реагуватиме. На якомусь маленькому, локальному напрямі хоча б.
Хочу нагадати, що росіяни в цій "нормандській четвірці" позиціонували себе як посередники. На рівні з французами і німцями, вони завжди казали: "Ми не сторона конфлікту, ми посередники – як Берлін і Париж". В цьому разі вони не беруть слухавку, коли їм дзвонить український президент. Фактом є суперечність – посередники так не поводяться.
Очевидно, зараз потрібно це краще зафіксувати – і з реальними посередниками, німцями і французами – говорити про те, що є така ситуація. Сподіваюся, що зустріч у Парижі могла цьому сприяти.
Але зі слів самого президента Зеленського – він сподівається на зустріч зовнішньополітичних радників 19 квітня, які розглядатимуть "кластерний" підхід до подолання цієї проблеми, виконання Мінських домовленостей. Це ще раз підтверджує, що він перебуває у полоні ілюзій "підходу Єрмака": що можна домовитися з росіянами і це головне завдання президента України – домовлятися.
Насправді ж зміна геополітичної ситуації відбувається в нас на очах – це потрібно зрозуміти, зафіксувати і прогнозувати – що буде далі. Думати, яку користь з цієї зміни можна отримати. Зверніть увагу – Сполучені Штати наклали санкції і фактично перейшли до нового етапу санкційної політики. Там жодним чином не згадується, що ці санкції за виконання чи невиконання Мінських чи інших домовленостей – вже про це не йдеться. Це вже перестає бути умовою.
Думаю, що президенту Зеленському треба вийти з парадигми Єрмака. В ідеалі – взагалі позбутися його і його оточення й стати на позицію опору. Не намагатися з ними домовитися, а чинити їм якнайбільше шкоди, щоб вони оцінили свої збитки, в тому числі й від зіпсованих стосунків з Україною, а не лише зі Сполученими Штатами і Європейським Союзом.
Тільки в такому разі можна буде їх змусити до того, щоб вони оцінили свої ризики і спробували вийти з конфлікту дешевше – все-таки, якусь хвірточку для відходу їм треба залишати. Але не можна продовжувати вести ту відступальну політику, яку вели Зеленський з Єрмаком останні два роки.
