7 фактів, щоб пишатися: чим український Закон ''Про доступ до публічної інформації'' кращий за американського ''батька'' – Freedom of Information Act (FOIA)
Наш закон "про доступ" обходить американський щонайменше за 5 базовими параметрами. Я мало знаю сфер, де ми б мали таку ж заявку лідерство. Чим не привід для гордості?
Нещодавно один з працівників нашого управління повернувся з поїздки до США, де він разом з журналістами і держслужбовцями, які відповідають за реалізацію закону про доступ, мав можливість побачити, "як це працює" у них. Виявилося, наші громадяни мають більше прав, інструментів і можливостей, щоб отримати доступ до публічної інформації.
9 травня, у День перемоги, виповниться перший рік, як працює закон "про доступ". Може ці факти комусь стануть у пригоді)
Факт #1
Сфера застосування. Наш закон поширюється на ширше коло суб'єктів, ніж американський.
Автори FOIA вивели з-під його дії законодавчу гілку влади (Конгрес, Сенат). Не підпадає під дію FOIA також Президент США. (!) Підписані ним нормативно-правові документи оприлюднюються в межах The Presidential Records Act (PRA). Директивні документи оприлюднюються в рамках FOIA агенціями, яким ці директиви спрямовані (зовнішня політика – Держдеп, внутрішні розпорядчі документи – Мін'юст, тощо).
Розпорядником інформації про забезпечення роботи апарату Президента США, організацію заходів за участю Президента є DHS (секретна служба США). Вона підпадає під дію FOIA, але практично вся наявна інформація закрита грифом "Виключення В1" (засекречено згідно з Указом про захист інтересів національної безпеки і охорони). Фактично розкривається інформація лише за формуляром VSSS – доступ не до документу, а до цифри з документу.
Як у нас?
Автори українського Закону поширили його дію на всіх суб'єктів владних повноважень: парламент, Уряд, Президента, місцеві адміністрації і ради, суди, а також на підприємства та організації, які фінансуються з бюджету або займають монопольне положення на ринку.
Факт #2. Універсальність. Це суттєва перевага українського Закону.
FOIA є обов'язковим для виконання лише у федеральних органах. На рівні кожного штату приймається власний закон за аналогією з FOIA. Проте, ці документи не є ідентичними FOIA – в окремих штатах законодавство є більш жорстким за федеральне, в інших – надає менші можливості запитувачам. Все залежить від позиції окремих штатів.
Особливості застосування встановлюються судами в порядку прецеденту. Тому, практика застосування однієї ж і тієї норми може суттєво різнитися в різних штатах.
У нас закон про доступ є обов'язковим для виконання розпорядниками інформації всіх рівнів на всій території України. Запитувач не повинен розумітися на відмінностях законодавства регіонів, а може писати запит за однією формою – байдуже в уряд чи до району.
Судова гілка влади під час розгляду позовів на неналежне виконання закону про доступ має користуватися нормами закону та єдиного Науково-практичному коментарі до Закону.
Факт #3. Об'єкт доступу. Це, напевно, ключова відмінність законів. Є певні переваги та недоліки як в одній, так і в іншій системі розкриття публічної інформації.
В рамках FOIA надається виключно документ. Запитувач має максимально чітко вказати, доступ до якого документу йому потрібен. Службовцям заборонено в межах FOIA давати будь-які пояснення, а також здійснювати вибірку чи узагальнення інформації. Можливий лише пошук документу в базах та архівах. Такий підхід вважається захистом від впливу посадовців на зміст та обсяг інформації. В окремих штатах (напр. Колорадо) документ без чітко вказаних реквізитів не надається.
В Україні за запитом надається будь-яка публічна інформація, яка знаходиться у розпорядника. Можуть бути надані дані з різних документів. Можливе уточнення запиту, якої саме інформації потребує запитувач. Хоча наш закон не зобов'язує розпорядників створювати нову інформацію в процесі підготовки відповіді.
Факт #4. Які у вас є документи?
В Україні передбачений механізм, за яким громадянин може дізнається про наявність документу, якого він потребує. Цього немає в США.
В Сполучених Штатах не передбачено створення єдиної системи, яка б давала можливість громадянину зрозуміти якими документами володіє той чи інший орган.
В США є федеральний "Довідник законів" – типізація документів по кожному агентству. Кожне агентство зобов'язано викласти на сайті опис, чим воно займається. Запитувач має або дізнатися з власних джерел про наявність потрібного документу, або, виходячи з опису функцій, зробити припущення, що необхідний йому документ є в цьому агентстві.
В Україні кожен розпорядник інформації зобов'язаний вести та оприлюднювати реєстр публічної інформації, яка перебуває в його розпорядженні.
Факт #5. Терміни відповіді. У нас відповідають в чотири рази швидше.
Це чи на найбільш виграшний для наших громадян пункт. У США дають відповідь на запити за 20 робочих днів. У нас – за 5. У чотири рази швидше!
У них цей термін не поширюється на запити в сфері міжнародних відносин, правоохоронних органів, розвідки. Посадовець може збільшити термін, якщо зможе аргументовано довести, що затримка відбувається з об'єктивних підстав.
В Україні базовий термін – 5 робочих днів. У надзвичайних випадках – 48 годин. І лише коли запитують багато документів, термін може бути продовжений до 20 днів. Ця вимога є жорсткою і порушення термінів розгляду вважається порушенням Закону.
Факт #6. Виключення.
США. Існує 9 виключень (В1-В9) і 3 "спеціальних виключення" (С1-С3). Застосовуються на розсуд посадовця, який працює над запитом. Специфіка застосування окремим нормативним документом не прописана (приклади застосування в окремих випадках викладені в Інструкції Мінюсту). Кожен документ розглядається щодо виключень в індивідуальному порядку. Підстави виключення не пояснюються, поруч з "чорним полем" ставиться лише відповідний індекс виключення.
Хоча рішення посадовця може бути оскаржене в судовому порядку.
Україна. Закон передбачає три види виключень: конфіденційна інформація, таємна інформація та службова інформація. При цьому розпорядник має скласти детальний перелік питань, які можуть бути віднесені до службової інформації. Цей перелік є публічним. У разі запровадження обмеження необхідність його використання має бути аргументована через трискладовий тест.
Факт #7. Вартість послуг. У нас, зрозуміло, дешевше)
США. На федеральному рівні поділяють запитувачів на 3 рівні: ЗМІ, освітні та наукові некомерційні організації; комерційні організації; інші особи. Всі мають платити 10 центів за сторінку друку та 28 доларів за годину роботи фахівця (пошук документу). Запитувач з першої та третьої категорії має право на дві години безкоштовного пошуку. Для першої категорії плата за друк вимагається лише із 99 сторінки. Друга категорія платить за все. На практиці в 99% плата не береться. Принаймні, ніколи не вимагають оплати, якщо сума послуг менше 14 доларів.
Україна. Для всіх запитувачів послуги безкоштовні. Плата береться лише за роздруківку документів обсягом понад 10 сторінок. Гранична вартість сторінки – 15 центів. Це рекомендації уряду. В АПУ, наприклад, до 2 центів. Але ми ще жодного разу не брали гроші за документи. Лише кілька разів надіслали рахунок, але запитувачі передумали платити і обмежили свій запит отриманням інформації через електронну пошту.
Які є переваги "у них"? Раз на кілька років вони видають "Guide to FOIA", де описано, як застосовувати закон в тих чи інших випадках. Це, наче, тлумачний словник, який "модернізовує" практику виконання закону, що дозволяє користуватися базовим текстом 1966 року.
Український закон про доступ посів 9 місце серед 89 країн світу за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe (Іспанія) та Centre for Law and Democracy (Канада). FOIA – 37 місце.
Звичайно, ми маємо "дещо відмінну" від США практику застосування закону про доступ, адже йому виповнюється тільки рік. У них майже немає випадків, які б не розглядав суд. Там інформацію надають майже автоматично. Ми лише на початку цієї дороги. І якісний закон є запорукою того, що напрямок обрано правильно.
Ініціаторами і головними лобістами закону про доступ були журналісти та медіа-юристи.
З цим законом ми запізнилися років на 10. Але навіть 3 роки тому – у 2009 здавалося фантастикою, щоб такий закон почав працювати в Україні. Тепер це сприймається як даність.
Скільки таких законів має бути ухвалено у нас, щоб громадяни відчули цю державу своєю, як американці відчувають своєю державою Сполучені штати?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
