Двадцять перше століття та права людини
Світ увійшов в ХХІ століття під гучні гасла про захист прав людини в усій їх багатоманітності. Сьогодні хіба що ліниві не говорять про права людини в численних промовах, гаслах, закликах, тощо. Однак під прикриттям "прав людини" було скоєно чимало так званих "гуманітарних", і не лише, інтервенцій, а "під соусом" тих же прав людини на сьогоднішній день нам намагаються підсунути зовсім інші поняття, прямо протилежні традиційним етичним цінностям і суті самих прав людини. Чи зможемо ми протистояти цій жахливій тенденції – запитання залишається відкритим.
Джон Локк у далекому 17 столітті, розмірковуючи про гарантії держави щодо природних прав людини, а саме – права на життя, свободу і приватну власність, навряд чи підозрював, як зміниться розуміння його ідей через три століття. Здавалося б, створення першої всесвітньої організації з величезною розгалуженою структурою правозахисних організацій – ООН – виправить ситуацію. Однак не все так сталося як гадалося.
Як тут не згадати про ювенальну юстицію, одностатеві шлюби, легалізацію проституції та евтаназію? Хіба автори Загальної декларації прав людини, розробляючи цей документ, припускали легалізацію сексуальних меншин і заміну статусу "чоловік" і "жінка" безликим поняттям "партнер N1" і "партнер N2", виникнення ситуації коли "дружиною" може бути "чоловік" і навпаки? Хто б міг уявити собі ще 50 років тому гей-паради на головних вулицях європейських столиць поряд з культурними фестивалями? І чи могли ми з вами уявити конвеєр смертей в країнах з дозволеною евтаназією?
27 вересня 2012 Рада ООН з прав людини абсолютною більшістю голосів ухвалила резолюцію "Підтримка прав людини та основних свобод завдяки більш глибокому розумінню традиційних цінностей людства". Співавторами документа стали понад 60 країн світу, у тому числі колективно – члени Організації ісламського співробітництва та Ліги арабських держав. Цей документ, незважаючи на свою абстрактність, несе одну дуже важливу ідею – нам треба отямитися і повернутися до розуміння прав людини з урахування етичних цінностей.
Два роки тому, 27 серпня 2010 року я, як Народний депутат України, вніс на розгляд до Верховної Ради проект декларації "Про гідність, свободу і права людини" (законопроект N7055). У документі йшлося про повернення до тих самих традиційних цінностей, зокрема, до розуміння важливості класичного інституту сім'ї, батьківства і материнства, свободи, гідності, протидії наркоманії та ігроманії, недопущення тотального контролю над людською особистістю, над її світоглядним вибором і приватним життям через використання сучасних технологій та політичних маніпуляцій.
З вищевикладеного виникає цілком обґрунтоване запитання – а чи вірно сьогоднішній світ розуміє і трактує поняття "права людини"? Чи не подають нам хибну штучну версію в гарній обкладинці з назвою "права людини"? І як ми можемо погоджуватися з цією подміною, яка обумовлює розтління, деградацію і моральне падіння людини? І справа тут не в місіонерській пропаганді якоїсь певної релігії чи ідеології, а – в загальнолюдських цінностях, однакових для усіх людей. Адже не можна тільки механічно "тиражувати" "права людини" у всіх сферах життя без урахування морально-етичних принципів існування й розвитку людини.
Здавалося б, що поганого в правовій революції, яка відбувається на наших очах? Однак тут вже на розум приходить вислів Фрідріха Енгельса в листі Вірі Засулич: "Люди, які хвалилися тим, що зробили революцію, наступного дня завжди переконувалися, що вони не знали, що робили – що зроблена революція зовсім не схожа на ту, яку вони хотіли зробити".
Часто сучасний глобалізований світ схожий на епоху пізнього Риму, коли розбещеність і моральна деградація його самовпевнених громадян занапастили колись могутню імперію. Можливо нам варто прислухатись до сумних спогадів авторів тих часів? Адже руйнування системи морально-етичних цінностей є набагато більшою загрозою сучасній цивілізації ніж, навіть, економічна чи політична криза.
