Бойку треба їхати не в Москву, а в Брюссель
Необхідно домовлятися про двосторонній консорціум з ЄС, а потім подавати судовий позов до Стокгольму
Сьогодні розпочався черговий раунд газових переговорів з РФ. На моє переконання, "газову" проблему треба вирішувати не в Москві, а в Брюсселі, завдяки тим механізмам, які існують в ЄС. Україна має спиратися на зацікавленість ЄС в надійному постачанні російського газу через українську ГТС, а також відстоювати свої інтереси через міжнародний арбітражний суд у Стокгольмі.
Абсолютно слушна заява міністра енергетики Бойка щодо скорочення споживання дорогого російського газу запізнилася на кілька років. Майже 2 роки тому уряд ніяким чином не відреагував на мої заклики скоротити споживання "братського" російського газу на найвищими у Європі цінами. На моє переконання, українська влада мала повідомити "Газпром" про скорочення закупівель ще влітку 2010. Тоді в 2011 та 2012 роках Україна здійснила б реальне зменшення його споживання на 30% щорічно, тобто загалом – на 60%. За таких умов 2013 року Україна змогла б обмежитися закупівлею 8 – 10 млрд. кубометрів російського газу.
Прем'єр Азаров заздрить дешевому американському газу. Однак він, безперечно, знає, що в енергетичній стратегії та в системі національної безпеки США питання енергозабезпечення економіки стоїть на першому місці. Якби українська влада мала аналогічні пріоритети хоча б 5 – з 20 років незалежності, то Україна сьогодні також не мала б "газових" проблем. П'яти років було б абсолютно достатньо для поступового зменшення споживання економічно невигідного російського газу й переходу на національні ресурси.
Загалом, не Україна залежить від постачання енергоносіїв з Росії, а росіяни залежать від доброї волі та здатності України постачати російський газ Західній Європі. У 1991 році, після проголошення незалежності, ЄС отримував через українську ГТС більше 80% газу. Після запуску "Північного потоку", – майже 70%. Виникає логічне запитання, хто від кого залежить? Якби українське керівництво з самих початків проголошення незалежності з цього виходило, то сьогодні Україні було б однаково, на яку ногу зранку встав російський президент.
Віддавати ГТС "Газпрому" за газові знижки, як вимагає Росія, було б божевіллям. Відповідний законопроект уряду фактично дає "зелене" світло для створення так званого двостороннього газового консорціуму, тобто поступової передачі української ГТС, газових сховищ та розподільчих газопроводів у власність "Газпрому". Мета Газпрому – набути незалежності від українських політичних впливів й диктувати Україні її національну політику.
Українській владі треба по-іншому ставити питання, – не про двосторонній (тристоронній) консорціум з Росією, а про газотранспортний консорціум між Україною і ЄС щодо забезпечення інтересів Євросоюзу. І Росія тут ні до чого. Тому міністру енергетики пану Бойку треба їздити не до Міллера в Москву, а в керівні організації ЄС в Брюссель. Українська влада має надати європейцям юридичні гарантії, що коли вони увійдуть зі своїми інвестиціями, то Росія українську трубу ніколи не приватизує. Питання щодо ГТС має вирішувалося через призму національного інтересу, – тобто призму інтересу 46 млн. українських громадян, – а не виходячи з бачення уряду.
Україна також, врешті-решт, повинна отримати таку ж ціну на газ, як європейські країни. Для цього треба із Брюсселю відразу їхати у Стокгольмський арбітраж і відстоювати свої національні інтереси, як це зробили уже чотири держави через свої газопостачальні компанії. Я абсолютно переконаний, що справу в Стокгольмі можна виграти. Стверджую це, виходячи з власного досвіду переговорів з Росією щодо ядерного роззброєння. Чітка позиція української делегації змусила Росію погодитися, що ядерна зброя – це власність України, хоч спочатку росіяни цього не визнавали. Сьогодні правда повністю на українському боці, треба тільки мати національну позицію та захищати національний інтерес у Стокгольмі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
