Голос з "Криївки"
Одним словом, не стримався... Вже стільки всього начитався про "криївку" на форумах: для чого відкрились і хто такі, що вирішив написати сам, та все ж таки почати говорити про це, так би мовити, напряму. Напевно, інспіратором цієї дискусії став пост Олега Медвєдєва, який, на мою суб'єктивну думку, є хорошим хлопцем та спеціалістом. Він написав провокативно, хоча, насправді, не відвідав "Криївку", в цьому теж підозра тієї ж провокації. Я запрошую Олега до нас і хай подивиться як там б'ють та люблять "москалів".
Говорю вам щиро та відверто, відкрили ми "криївку", бо набридло слухати від всіх без виключення політиків постійні сперечання та сумніви про очевидні речі. Дивно, чому люди, які реалізувались як голови колгоспів, нафтотрейдери, комсорги та просто бандити, і зараз є політичними лідерами та депутатами, починають трактувати історію на свій кшталт. Вони дозволяють собі заперечувати історичні події, спекулювати ними, не усвідомлюючи, що дехто поклав життя, насправді за те, щоб всі вони сьогодні могли реалізовувати свої політичні амбіції та ще й цинічно заробляти на цьому гроші в Незалежній державі. Важко собі уявити, щоб в світі були незалежні держави, політики якої ставили під сумнів діяльність людей, котрі, власне, і виборювали ту саму незалежність. Правдиве розуміння історії є необхідне для формування світогляду кожного громадянина нашої держави, який має намір жити та розвиватись на території держави під назвою Україна. Це ж не питання в політичних вподобаннях, перш за все це здоровий глузд та система цінностей, котра дозволяє ставити питання трактування історії поруч із питаннями приватизації та використовувати їх у торгах. Я, та мої друзі, належать до генерації людей, котрі вчились та їздили до Європи, виросли на західних цінностях, і для мене дико спостерігати ці процеси у власній державі, навіть усвідомлюючи її постсовєцкий травматизм. Власне тому, я не можу на сьогодні знайти політичну силу, якій симпатизую та підтримую у широкому сенсі цього слова. Створення "Криївки" це і є своєрідним викликом тим всім політичним невігласам, які й надалі вважають себе людьми, що мають право оцінювати місце та роль УПА та цілому національному рухові в українській історії. Українська Повстанська Армія – армія українців, які хотіли свободи для своєї нації і не мали іншого шляху, аніж знищувати ворогів, які позбавлені будь-яких моральних принципів, прийшли із загарбницькими намірами на нашу територію – і не треба замовчувати в руках в них був, між іншим, і Червоний прапор Для мене та мого середовища це один із кращих періодів української історії. Підкреслюю слово Історії- як те, що вже відбулось. Період, коли еліти зуміли організуватись та усвідомити потребу у створенні власної держави, більше того, заради цього вони готові були жертвувати всім, що вони мають – майном, життям, долею своєї сім'ї. Нам важко зараз усвідомити навіть такі речі. Ми ризикуємо щодня, проте сумнівно, що багато з нас були б готові на це. Уявіть собі "симоненків" та інших, котрі не готові, навіть на період передвиборчих кампаній, пересісти з s-класу на щось простіше, про подібні пожертви. Власне й тому, вважаю, цинічно таким людям визначати місце людей, що з моральної точки зору вищі та достойніші всім. Криївкою ми хочемо показати, що для нас УПА це добра історія, яка є визнаною. Це добра українська історія, яку слід шанувати і з якої слід робити висновки. Проте ця історія все ж потребує легалізації зі сторони держави, яка виникла завдяки їй. Бо інакше світ нас не зрозуміє.
Мені зрозуміла думка людей зі Східної України, які ворожо ставляться до Питання УПА лише з однієї причини – банального невігластва. Невігластва, в якому винна наша держава та ми самі. Адже, ці люди всю радянську історію з дитинства чули зовсім інші варіанти розвитку цих подій і до сьогоднішнього дня вони не володіють елементарними знаннями та засобами для їх одержання. Проте, ми маємо щоденну пропаганду негативної інформації різних політичних сил, яка, будемо говорити прямо, використовується ними, для політичної боротьби та для участі в розподілі матеріальних ресурсів. Абсурд.
Я щодня спостерігаю, як відвідувачі зі Сходу насправді дивуються від того, що вони бачать в Криївці – текстів та зображень. Їм ніхто ніколи цього не розказував та не показував. Вони з цікавістю це все розглядають і з посмішкою на обличчі виходять. Отже, можна по різному судити про цей заклад, але в ньому теж є однозначна потреба. Для нас, це своєрідний інтерактивний музей. І це добрий спосіб презентації ідеї, людям, які вважають її непопулярною. І ця потреба підтверджується відвідуваністю, яка можливо побила всі рекорди в Україні. Якщо хочете, то на мою думку відкривати "криївку" це значно кращий спосіб презентації історії, аніж відкривати гігантські пам'ятники Бандері, та щодня охороняти його нарядом міліції, як це сталось у Львові. Що найцікавіше охороняти від кого? Від туристів, мешканців міста? Це швидше виглядає на те, що ми поставили пам'ятник з острахом його знищення. Колись, я вже бачив такий пам'ятник в Павлівці, його гучно відкривав Кучма разом з Кваснєвським на знак спільного примирення. При підході до пам'ятника з кущів вибігав міліціонер і питав куди і навіщо Ви йдете?
Так що панове, перед тим як закопувати Криївки, як дехто закликав, подумайте, а чи не залишити її, хай в майбутньому побачать, що хтось таки її для чогось викопав – адже це і є жива історія і теж свого роду пам'ятник.
Приїдьте і самі подивіться як в Криївці УПА сидять поруч росіяни з поляками і п'ють за Україну. Про це ж власне і йдеться. І більше того, матеріали та сюжети про Криївку, які з'явились на телебаченні Росії та Польщі всі без виключення були позитивними. Вперше, в історії сучасної України, про УПА говорили позитивно на території держав, котрі навіть до цього часу і не ставили під сумнів свого негативного відношення. А це означає, що ми стаємо помалу готовими до свідомого сприйняття спільної, європейської історії. Вже прийшла та генерація людей, яка сприйматиме складні історичні періоди без негативізму, а лише задля кращого розуміння спільного майбутнього. І ми обов'язково будемо відкривати наступні "криївки" в Києві, Франківську, і навіть, Дніпропетровську, і, колись, хочеться вірити, в Луганську.
А взагалі, давайте про це говорити. Бо ж це основна ціль – добра дискусія, наслідком якої є вироблення позиції. Усвідомити історію, проте не займатись нею, хай займаються нею професіонали, а ми, кожен своєю справою.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
