Відкриваючи двері НАТО і ЄС
Уряд має план дій, як не лише постукати у двері ЄС та НАТО, а насправді в них увійти.
"Knockin' on heaven's door" ("Стукаючи у двері небес") – моя улюблена пісня Боба Ділана. Але коли йдеться про роботу, то моя пісня починається з рядка "Opening heaven's door" ("Відкриваючи двері небес").
Я за те, щоб ми не просто стукали у двері, а відкривали їх. Так, офіційно двері ЄС і НАТО відкриті. Але реальність складніша. І нам, і нашим партнерам ще потрібно зробити дуже багато, щоб двері справді відкрилися.
Іноді для того, щоб пустили всередину, не обов'язково гримати кулаком та нервово тиснути на дзвоник. Навіть навпаки. Більш успішною стратегією було би просто назвати своє ім'я. Ім'я, яке знають, і якому довіряють власники помешкання. Ми маємо зосередитися на створенні цієї довіри, коли йдеться про шлях України до членства в НАТО та ЄС.
Нещодавно парламент ухвалив Програму діяльності уряду. Вперше в історії програм українських урядів європейській та євроатлантичній інтеграції присвячений окремий розділ. Це підкреслює важливість і незмінність шляху України на Захід. Але це і дещо більше: фундамент побудови довіри. Ми чітко визнали інтеграцію наскрізним завданням для уряду.
У документі міститься і пояснення, чому саме цей курс настільки важливий:
"Уряд виходитиме з того, що інтеграція України до Євросоюзу остаточно визначена приналежністю України до родини європейських народів та підтверджена Революцією Гідності, а кінцевим і головним бенефіціаром інтеграції є громадянин України".
За попередні роки на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції було зроблено низку дуже важливих кроків за дуже непростих умов зовнішнього та внутрішнього спротиву цьому стратегічному курсу України. Тепер цей рух має не лише прискоритися, а й отримати свіжий та креативний підхід.
Що нового у філософії руху України до вступу в ЄС та НАТО?
Насамперед, пропоную йти від зворотного: починати не з подачі заявок та прохань дати перспективу, які нам зараз з низки причин не дадуть, а стати живою заявкою та перспективою самим.
Для цього у п'ятирічній програмі дій містяться дві амбітні основні цілі, на які тепер працюватиме держава:
"Україна відповідає критеріям членства в Європейському Союзі";
"Україна відповідає принципам та критеріям, необхідним для набуття членства в Організації Північноатлантичного договору".
Попри титанічний масштаб завдань, які передбачені цими двома короткими реченнями, я не сумніваюся, що Україна здатна і втілить обидві амбітні цілі.
Хіба Україні, яка вистояла в умовах п'яти років гібридної агресії РФ у військовому, економічному, дипломатичному, інформаційному та кіберпросторі, може бути щось не під силу?
Чинна Угода про асоціацію України та ЄС і Річні національні програми під егідою Комісії Україна-НАТО будуть інструментами досягнення цих цілей. Водночас ми не зупинятимемося на тих інструментах, які вже маємо, і прагнутимемо більшого.
Розширення ЄС на Схід є неминучим. Немає сенсу встановлювати часові рамки цього розширення. Для ефективної роботи достатньо знати, що воно зрештою відбудеться.
Жодна країна не стала членом ЄС без суттєвої та стабільної підтримки з боку самого Євросоюзу. Тому ми прагнемо повністю залучити ЄС до процесу інтеграції на основі тих самих копенгагенських критеріїв.
У програмі дій уряду йдеться і про нові ефективні програми та інструменти ЄС, які ми хочемо зробити доступними українським громадянам, і про початок переговорів щодо доступу України у певній перспективі до структурних фондів ЄС.
Україна – велика країна. Тому пропозиція: вступаємо до ЄС поступово населеними пунктами (жартую:)). Якщо серйозно, ми прагнемо донести європейську та євроатлантичну інтеграцію до людей, аби вона не асоціювалася з фотографіями із зустрічей чиновників у Брюсселі та Києві.
Ми децентралізуємо рух України на Захід. А отже, будемо максимально залучати українські громади, села, міста. Саме до них, безпосередньо до українських людей, мають прийти проекти транспортної та прикордонної інфраструктури, іноземних інвестицій та допомоги ЄС. Саме на місцях люди мають навчитися робити бізнес з ЄС. І у цьому сенсі ми особливу увагу приділимо Півдню і Сходу України.
Схожий принцип буде сповідуватися і в інтеграції України до НАТО. Менше слів, більше дій. Досягаємо критеріїв, втілених у Північноатлантичному договорі та політиці розширення Альянсу (політичних, економічних і військових, а також щодо спільних зусиль у системі колективної безпеки євроатлантичного простору).
Наближаємо Річні національні програми під егідою Комісії Україна-НАТО за змістом та формою до Плану дій щодо членства в НАТО. Повноцінно втілюємо їх і максимально впроваджуємо стандарти і процедури НАТО у секторі безпеки та оборони. Цим ми досягнемо взаємосумісності сил України та НАТО, а без цього жодної реальної інтеграції не буде.
Ми робимо це, тому що стандарти НАТО є найкращими, а нам, українцям, потрібні найкращі армія і сили безпеки.
Уряд вже працює над тим, щоб трастові фонди та програми і проєкти НАТО, що діють в Україні, були адаптовані до реальних потреб українського народу і держави. Наприклад, зміцнення спроможностей наших Військово-морських сил ми визначили як один з пріоритетів взаємодії з НАТО.
Коли я був у Брюсселі, я бачив готовність Алянсу динамічно рухатися вперед у стосунках з Україною. І це не дивно, адже ми дійсно робимо один одного сильніше. У НАТО зростає розуміння особливої важливості України.
Коротше кажучи, особисто я не хочу чути від ЄС і НАТО: "Питання про ваше членство не на часі". Я разом з колегами по уряду працюватиму, щоб почути від них: "Як, а ви хіба досі не з нами?".
Щоб відкрити будь-які двері, навіть до власного дому, потрібно поставити перед собою ціль і докласти зусиль для її досягнення. І легко, і складно водночас. Але все вийде, якщо кожен з нас, а не лише уряд, працюватиме на досягнення мети – відкрити двері ЄС і НАТО для України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
