3 лютого 2008, 17:38

''Сектор газу'' або про щоб Ви, пане Президент, не казали, а переходити на прямі стосунки з Росією потрібно (частина третя)

(першу та другу частину можна прочитати на: http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4795007e71f2e)

http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/479fb25c81ca5/)

Цю частину свого коментарю я хочу присвятити, насправді, для мене, самому цікавому питанню, а чи можна взагалі перейти на прямі стосунки з питань купівлі газу без посередників і без тієї тотальної корупції, яка охоплює "сектор газу" не тільки в пострадянських, але і в західних країнах. Згадайте хоча б найбільш показову історію з Герхардом Шредером, який, ще займаючи посаду канцлера ФРН, пролобіював проект створення консорціумі по будівництву північноєвропейського газопроводу, а потім зайняв там одну з керівних посад із річною зарплатою в один мільйон євро.



В другій частині я недарма звертав увагу, що головний напрямок використання прибутків посередника – це підкуп та підтримка одних і дискредитація інших політиків Європи та країн колишнього Радянського Союзу (у тому числі України). Саме в такій якості – джерела власних доходів і сприймають "сектор газу" усі наші політики. У цьому контексті для мене є показовим, що і після президентства Кучми, жоден, підкреслюю – жоден, хто отримував владу в країні, навіть не обговорював питання ліквідації НАК "Нафтогаз України", як структури створеної і побудованої саме таким чином, щоби можновладці могли використовувати її заради власного збагачення. Кожен, хто отримував контроль за виконавчою владою в країні, розцінював Нафтогаз та можливості, що він їм надає, як головний приз у своїй боротьбі за владу та "безмірну любов до України".

Структура НАК "Нафтогаз України" не відповідає європейським вимогам, бо в Європі заборонено об'єднувати функції оптового продавця, транспортувальника та роздрібного продажу газу. Головна причина такого обмеження в Європі пов'язана з бажанням не допускати можливість використання монопольного становища з боку компанії, яка володіє газотранспортною мережею, бо вона може створити неконкурентні умови інших продавцям газу в боротьбі за найбільш вигідних клієнтів. Але "забавність" ситуації в Україні полягає в тому, що власник газотранспортної мережі якраз навпаки змушений продавати газ найменш привабливим і найменш платоспроможним клієнтам – населенню та комунальній сфері, а найбільш вигідних клієнтів віддали структурі, яка де-факто контролюється Газпромом і Семеном Могилевичем.

Таким чином ключовим питання, яке стає руба, є питання готовності наших ключових діючих осіб, а саме Ющенка, Тимошенко та Януковича відмовитись від системи посередників і сформувати прозорі умови постачання газу в Україну. Роль кожного з них, насправді, досить важлива. Юлія Тимошенка була б не проти поставити свого посередника (про історію проштовхування в 2005 році на цю роль "Ітери" достатньо багато писали, тому кожен може робити з цього висновки сам). Але для неї очевидно, що виштовхуючи "РосУкрЕнерго", поставити на її місце "Ітеру" зараз не можливо. У цих умовах пані Тимошенко, домагаючись ліквідації посередника, як на мій погляд, вирішує інші завдання. По-перше, ліквідація посередника може покращити фінансовий стан "Нафтогазу України", що сприятиме додатковим надходженням до державного бюджету, а значить і наявності додаткових коштів для соціальних ініціатив. По-друге, ліквідуючи газове посередництво "РосУкрЕнерго", Тимошенко одним ударом досягає ще однієї цілі – перекриває дуже важливе джерело фінансування Партії регіонів. Не секрет, що в умовах реального конфлікту між Рінатом Ахметовим та Віктором Януковичем, саме група Бойко – Фірташ має забезпечити кошти для ведення його передвиборчої президентської компанії, об'єктивно на сьогодні головного конкурента Юлії Володимирівни. І як не дивно, цим кроком Юлія Володимирівна теоретично може вирішувати і третє завдання. Під час формування нової структури газового ринку України, може знайтись місце і для її давнього партнера по газовому бізнесу – "Ітері", а значить з'явиться додаткове джерело коштів для власної передвиборчої компанії. Принаймні повірити, що власник "Ітери", приймає активну участь газових переговорах України з Росією і перевозить українську делегацію власним літаком виключно із любові до України, можуть лише надто палкі прихильники пані Тимошенко (http://www.epravda.com.ua/publications/4799efb3a8cd4/). Що ж до того, що це буде за схема продажу газу в Україні, при якій ми побачимо "ІТЕРУ" на українському газовому ринку, то у мене є свої припущення з цього приводу, але про це я дозволю собі висловитись іншим разом.

При певних умовах буде змушений домагатись прозорих умов постачання газу в Україну і Віктор Янукович. У разі, якщо Юлії Тимошенко вдасться випхати з газового ринку "РосУкрЕнерго", він точно не допустить посередника, пов'язаного з нею. Тому може скористатись принципом "так не діставайся ж ти нікому". Крім того відмова від посередників буде додатковим важливим фактором, що призводитиме до підвищення цін на газ як для бізнесу, так і для населення. А це в свою чергу пан Янукович зможе використовувати вже у свої передвиборчій агітації проти Тимошенко.

Не менше підстав бути готовим відмовитись від посередників може виявитись і у Президента Віктора Ющенка. Насправді, якщо навіть і вважати, що хтось з найближчого його оточення має інтерес від діяльності "РосУкрЕнерго", то і в цьому випадку для Віктора Андрійовича значно вигідніше бути апологетом прозорих стосунків у газових питаннях. Бо з одного боку, це точно не його джерело коштів для можливої виборчої компанії, з іншого – у нього теж з'являються можливості для критики Юлії Тимошенко, хоча і з інших позицій ніж у Януковича.

Певним чином підіграти можливостям формування більш прозорих умов постачання газу можуть також події, пов'язані з арештом Могилевича в Росії. Я особисто погоджуюсь з версією бійки між так званими "газовиками", тобто Путіним та Медведєвим, та "силовиками", представленими Сеченовим, Івановим та Патрушевим. Останні, за допомогою цього арешту та низки інших арештів, роблять спробу отримати конфіденційну, компрометуючу інформацію про газові, а можливо і не тільки газові, оборудки "газовиків" для того, щоби мати важелі впливу на нового керманича Кремля. У цих умовах "газовики" можливо теж будуть вимушені погодитись з відмовою від посередників, до того ж публічно підкреслюючи, що вони взагалі саме за такі стосунки з Україною завжди і виступали.

Ще одне питання, яке не може не обговорюватись, це питання вибору варіантів відбудови газових стосунків з Росією – чи то купівля усього необхідного Україні газу у Росії на умовах ціни на кордоні, чи купівлі середньоазійського газу та досягнення домовленостей з Росією про його транспортування до України. Для того щоби мати уявлення про ці варіанти, необхідно зрозуміти, чому європейські компанії навіть не роблять спроб купити середньоазійський газ у Туркменістану, Узбекистану та Казахстану. Зрозуміло, що вони могли б запропонувати більш прийнятну ціну цим країнам за їх газ. Не думаю також, що у них виникли б моральні проблеми і з дачею хабарів чиновникам цих країн, бо не такі усі ці компанії "білі" та "пухнасті". Але це питання навіть не обговорюється. Головна причина цього полягає в тому, що навіть купивши цей середньоазійський газ, європейські компанії ніколи не зможуть забезпечити його транспортування через територію Росії. Як відомо, Росія категорично відмовляється ратифікувати Європейську Енергетичну Хартію, і тому вона може не пропускати цей газ своєю територію. Саме наявність такої ситуації надає Газпрому можливість користуватись своїм монопольним становищем і здійснювати тиск на середньоазійські країни. Крім того, як я вже вказував у другій частині свого коментарю, організація постачання газу по території країн колишнього СРСР та на експорт, побудована ще в радянські часи, передбачала, що після введення в дію ямалських газових родовищ та побудови газопроводу "Уренгой – Помари – Ужгород", на експорт буде направлятись ямалський газ, а середньоазійській буде забезпечувати потреби територій Росії. Навряд чи хтось з керівників СРСР у сімдесяті роки двадцятого століття міг навіть у страшному сні уявити, що досить скоро усі республіки тієї держави стануть незалежними країнами. При усій абсурдності економічних стосунків в радянські часи, в царині газопостачання з логістикою "дружили", тому будували саме таку систему магістральних газопроводів та постачання газу на експорт. Виходячи із цього, у разі спроби купити саме середньоазійській газ, українській уряд зіштовхнеться з проблемою, що замість середньоазійського газу Газпром зможе запропонувати Україні лише ямалській, при цьому вимагаючи від нас заплатити за транспортування середньоазійського газу, якого насправді не було. Ось чому Україні значно вигідніше наполягати на купівлі газу безпосередньо у Росії, маючи на увазі, що питання джерел, з яких він буде поступати в Україну – це проблема Газпрому. І якщо українські урядовці витримають і не піддадуться тиску Росії, в тому числі у вигляді хабарів, то це був би найкращий варіант для України. Щодо погроз Газпрому встановити європейську ціну на газ, що буде постачатись в Україну, то аргументація, наведена Юрієм Вітренко у статті, на яку я вже посилався ("Дзеркало тижня" (N2 (681) 19 – 25 січня 2008), беззаперечно доводить, що дешева ціна на газ у нас не від великої любові російських можновладців до України, а тому що тариф на транспортування газу територією Україною в рази нижче європейських. При всьому цьому потрібно бути реалістами, Росія категорично відмовиться продавати газ Україні на умовах якоїсь коректної європейської формули ціни на нашому спільному кордоні. Головним аргументом буде те, що мовляв вільного газу у Росії не має і тому пропонуватиме Україні купувати газ у середньоазійських країн. У цьому випадку, на мою думку, позиція української сторони мала б полягати у тому, що, по-перше, ми будимо платити лише за транспортування газу по території середньоазійських республік, і при цьому не будемо здійснювати жодних доплат (у вигляді умовних транспортних витрат) за увесь газ, якій замінюватиметься під час логістичної заміни середньоазійського газу на ямалській; по-друге, наші представники мають наполягати, що Україна, купивши середньоазійський газ, може самостійно і без жодних обмежень продавати його у європейські країни.

Третє питання, яке активно дебатується в суспільстві, це питання, чи витримає промисловість і населення різке подорожчання цін на газ, при одночасному підвищенню цін на газ для України та тарифів для транзитного транспортування газу на експорт.

Ця проблема має розглядатись у двох площинах: у якій мірі таке підняття цін та тарифів буде призводити до позитивного чи від'ємного торговельного сальдо для України, і у якій мірі підвищення цін витримають українські споживачі газу. Із самої логіки розрахунків, що наводились Юрієм Вітренко, в його, уже згаданій мною, статті, можна зробити категоричний висновок, що таке підвищення цін і тарифів принаймні не буде погіршувати торговельне сальдо України. Тобто Україна в цілому від цього кроку не програє, а скоріше за все виграє і, можливо навіть, досить суттєво.

Що стосується можливостей споживачів витримати суттєве підвищення цін на газ, то в одному із своїх попередніх коментарів я наводив структуру споживання газу в Україні: http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/475687cc8afca/). Найбільші проблеми від суттєвого різкого подорожчання на газ можуть виникнути лише у хіміків. Для інших промислових споживачів витрати на газ не є скільки не будь значущими в структурі собівартості продукції, тому це подорожчання буде для них неприємних фактом, але вони його витримають. Після вступу України до СОТ пряме датування хімічної галузі з боку держави, у тому числі шляхом заниження цін на газ, що буде закуповуватись за межами України, буде неможливе, але, як на мій погляд, і це питання може буде вирішено. Після вступу в СОТ, Україна не зможе створювати умови, коли певні товари, у тому числі газ, будуть продаватись нижче собівартості. Але ніхто не може заборонити продавати газ українського видобутку хімікам за іншою ціною ніж та, по якій газ буде імпортуватись. Тобто є можливість на перехідний період (від трьох до п'яти років) здійснювати продаж газу для хімічної галузі за ціною з певним знижувальним коефіцієнтом. Наприклад, у першій рік продавати газ власного видобутку за ціною з коефіцієнтом 0,7 від ціни для інших галузей промисловості, в наступний – 0,8 і так далі. Крім того можливе і встановлення на певний період нульової ставки ПДВ на споживання газу хімічною промисловістю.

Що ж стосується населення, то у уряду після підвищення тарифів за транзит газу з'являться фінансові ресурси, що можна буде використати для датування населення. При цьому потрібно чітко усвідомлювати, що низькі ціни на газ, це шлях не до добробуту, а до злиднів. Питанню енергозбереження я взагалі хотів присвятити окрему статтю, тому дозволю собі далі цю тему тут більше не розвивати.

Отже завершити моє дослідження "сектору газу" я хотів би тими ж словами, з яких починав. Про щоб Ви, пане Президент, не казали, а переходити на прямі стосунки з Росією у газовій сфері потрібно. І чим швидше, тим краще.

powered by lun.ua
Помилка 404 | Українська правда - Блоги

Помилка 404. Такої сторінки не знайдено

Причини, які могли до цього призвести:

• ви помилилися, коли набирали адресу;
• ви скористалися неправильним лінком;
• такої сторінки вже не існує на сервері, або її адресу було змінено.