Літо, спека
В Києві відчуваються наслідки спекотної погоди. Політики і так, коли на публіці разом збираються, з легкістю відверті дурниці кажуть, а в спеку, схоже, починають нести таку маячню, що не знаєш, як на це і реагувати. Так в минулу суботу свій з'їзд проводила партія "Наша Україна". Навесні 2005 року у цієї політичної сили електоральний рейтинг був більше п'ятдесяти відсотків, а зараз невідоме чи до трьох дотягує. І це не дивно. Всі наші партії, можливо лише за виключенням комуністів, формуються не стільки за ідеологічними уподобаннями, скільки за бажанням опинитись поруч з популярним політичним лідером, який їх всіх за собою до владного корита притягне. Як тільки рейтинг такого політичного лідера падає, так і рейтинг партії теж падає, а політичні діячі, які ще вчора клялись у вірності вождю та ідеологічним ідеалам, сьогодні розбігаються в різні сторони, шукаючи нову рейтингоносну персону, до якої можна присмоктатись. Такий собі прояв природного паразитизму в хижацькому світі української політики.
З'їзд як з'їзд, я б і не писав про нього, якщо б не деякі рішення партійців, що показують розпечену спекою суто українську унікальність нашого політикуму. Ну справді, в якій країні можна від політиків почути вимогу до депутатів однопартійців вийти з урядової коаліційної більшості, і одночасно бажання, щоб в уряді залишались представники цієї політичної сили, та ще й вимагаючи від прем'єр-міністра в жодному разі не міняти урядовців, які представляють їхню політичну силу. Хоча, кого в цьому випадку білі та пухнасті урядовці представляють в уряді, незрозуміло.
Шановні, так не буває, не можна бути напіввагітним, не можна хотіти і бути в опозиції до уряду і бажати, щоб ваші представники входили до складу цього уряду. Не можна формувати урядову більшість і не нести повну відповідальність за діяльність всього уряду. Не можна думати, що несете відповідальність лише за те, як пришиті ґудзики, а не за пошив усього костюму. Може саме тому "Наша Україна" та її лідер має такий рейтинг, що постійно бажають і цнотливість зберегти, і власні інтереси задовольнити.
Із самого першого дня діяльності цього уряду "Наша Україна" несе повну відповідальність за наслідки демагогії, непрофесіоналізму та корупційні рішення, що приймались цим урядом. "Наша Україна" відповідальна за всі рішення цього уряду, починаючи з популістської забаганки пані Тимошенко щодо виплати тисячі гривень знецінених заощаджень в умовах висхідного тренду інфляції, за неправові урядові рішення по "Венко", в результаті чого Україні реально загрожує програш в Стокгольмському арбітражному суді та сплата багатомільярдних штрафів, за професійну бездарність держбюджетів на 2008 та 2009 роки, які ще більше поглиблюють для української економіки наслідки глобальної фінансової кризи, за січневі газові оборудки, в результаті яких Україні нанесені багатомільярдні збитки, а одна конкретна особа дуже непогано заробила та планує, схоже, завдячуючи цим газовим угодам, заробляти ще не один рік. "Наша Україна" відповідальна не тільки за своїх представників в уряді, які своїми цілеспрямованими діями призвели до того, що не проводяться прозорі тендери на виконання робіт по реконструкції Республіканського стадіону, яка, схоже, буде найдорожчою у світі. Партія "Наша Україна" де-факто повним знищенням свого електорального рейтингу вже несе відповідальність, як за те, що в результаті "неперевершеної" професійності урядової команди на чолі з пані Тимошенко спад української економіки протягом осені 2008 р. – весни 2009 р. найбільший в світі, так і за відсутність інтелектуальної та моральної спроможності цього уряду здійснювати заходи по боротьбі з економічною кризою.
Потрібно кінець-в кінець нашим політикам, і не тільки з "Нашої України", усвідомлювати, що завжди є вибір між бажанням отримати певні можливості, сидячі в урядових кріслах, і знаходженням в опозиції до уряду тих політичних сил та конкретних осіб, які заради власного збагачення та бажання отримати абсолютну владу готові знищити економіки власної країни.
Несуть відповідальність за всю діяльність уряду не тільки політичні сили, що представлені в урядовій більшості, а і конкретні члени уряду. Несе відповідальність навіть міністр освіти пан Вакарчук, мабуть єдиний член цього уряду, якому може бути не соромно дивитись в очі українській громаді, і який має вагомі позитивні результати своєї діяльності.
До речі досить показово, що бютівські сіамські близнюки з Партії регіонів саме до цього члена уряду Тимошенко мають найбільше претензій. Ще б пак, це ж можна лише уявити таке неподобство, як проведення через 18 років після проголошення незалежності України зовнішнього незалежного оцінювання знань для школярів українською мовою. А яке обурення має викликати факт позбавлення керівництва та викладачів вишів можливостей щорічно отримувати хабарі за "гарне" ставлення до тих чи інших діточок під час вступних іспитів. І яке жахливе непорозуміння, що замість малолітніх "мажорів" поважних осіб в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка будуть навчатись якісь прості хлопці та дівчата з віддалених селищ та районних центрів, які до того не мали навіть теоретичних шансів на вступ туди, де тільки "блатних" по три особи на одне місце.
Так от при всьому цьому позитиві Іван Вакарчук має усвідомлювати, що несе відповідальність не тільки за гарні результати діяльності свого міністерства, а і за роботу всього уряду. Іван Олександрович повинен розуміти, що пані Тимошенко не результати його роботи на благо України цікавлять. Як відомо, вона планувала позбутись його у разі формування коаліції з Партією регіонів. Юля Володимирівна зараз зацікавлена у збережені за Вакарчуком міністерської посади з метою використання його імені як прапора в агітаційній передвиборній кампанії на Західній Україні, і він у майбутньому, безперечно, нестиме моральну відповідальність за це.
Ймовірно спека призводить до неспроможності логічно мислити не тільки політиків. Так Сергій Рахманін, один з найталановитіших представників української політичної журналістики (це без жодної іронії), несподівано для мене в статті "Обід із трьох страв, який не відбувся" в останньому номері "Дзеркала тижня" написав: "Саме по собі формулювання (переходу "Наша Україна" в опозицію) абсолютно дике: як пропрезидентська партія може перебувати в опозиції, незрозуміло".
Висловлюючись термінологією Сергія, можу сказати, що читати цю тираду було просто дико. Невже пан Рахманін насправді не уявляє подібну можливість в змішаній президентсько-парламентській системі організації державної влади. Якщо зараз чомусь все так погано з його блискучими здібностями (схоже співробітництво з Тимошенко нікому, у тому числі і журналістам "ДТ", на користь не йде), то наведу приклади з досвіду деяких європейських країн. Президент Польщі Лех Качинський є членом партії "Право і справедливість". Ця партія знаходиться в опозиції до уряду Дональда Туска, який є лідером партії "Громадянська платформа". Схожі ситуації неодноразово були і у Франції. В змішаних політичних системах таке можливо. Зрозуміло, це може породжувати певну політичну нестабільність, але ніякої дикості в цьому не має.
Проблема не стільки в політичній системі, скільки в політичній культурі та запобіжниках, які б не дозволяли чи то Президенту, чи то голові уряду використовувати посаду у власних інтересах. Партія президента країни може опинятись в меншості, і значить бути в опозиції до уряду. Головне, щоб і ті, хто в більшості, і ті, хто в меншості, розуміли, що за спроби використати свої посади з корисливою метою нестимуть не тільки моральну, але і кримінальну відповідальність.
