Пане Головань, державна підтримка створення та розвитку аграрної кооперації таки потрібна!
Десь днів 10 тому побачив один з блогів пана Голованя.
Був зайнятий іншими справами, тому вирішив його прокоментувати трохи згодом. До того ж теми, які зачепив пан Головань, на жаль, залишатимуться актуальними ще дуже довго.
Взагалі пан Головань присвятив свій блог критиці ідеї необхідності державної підтримки розвитку кооперативного руху на селі. Правда, почав він з того, що проїхався по Анатолію Гриценку за його заклик щорічно витрачати 5 млрд грн на фінансування закупок озброєння ЗСУ. Проїхався вже вдруге з одного того ж питання, щоби, мабуть, остаточно утрамбувати пана Гриценка.
Я, як і пан Головань, не є експертом у сфері оборони, тому порад військовим не даватиму і від розлогих коментарів з приводу ситуації в збройних силах України утримаюсь. Але при цьому логіка адвоката Голованя не може не викликати заперечення. Він уїдливо кинувся коментувати пропозицію Гриценка збільшити фінансування ЗСУ саме в частині озброєння. Не потрібно бути знавцем військової справи, щоби розуміти, армія – це не тільки військові. І їх спроможність захищати країну залежить не тільки від дисципліни, вишколу, вправності та патріотизму. В сучасному світі армія – це військові, що мають сучасну високотехнологічну зброю і навчені її гарно використовувати. Без такої зброї військові – це просто гарматне м'ясо, що з легкістю знищується армією ворога. Так от за двадцять років незалежності майже всі витрати на українську армію (90-95 відсотків загального фінансування) – це витрати, пов'язані з виплатою мізерних зарплат та утриманням військових частин. Україна за всі роки незалежності жодного року навіть 1,5% від ВВП не витрачала на ЗСУ. А переважну кількість років витрати і до 1% від ВВП не дотягували. Це попри те, що українським законодавством передбачені витрати 3% від ВВП на фінансування збройних сил України. В цих умовах заяви пана Голованя, що "не фіг" нам витрачати 5 млрд гривень на закупівлю озброєнь, краще віддамо їх "чорнобильцям", виглядають, м'яко кажучи, не зовсім адекватними. Насправді, навіть ці 5 млрд виглядають мізерними по відношенню до реальних потреб армії по заміні військової техніки, абсолютно переважна частина якої вкрай застаріла і являє собою груду металобрухту. Слід також зазначити, що пан Гриценко пропонував завантажити замовленнями українські оборонні підприємства. Тобто в цьому випадку матимемо синергетичний ефект. По-перше, значна частина цих коштів повернеться в цьому випадку до державного та місцевих бюджетів у вигляді податків. По-друге, іноземні держави купують озброєння переважною мірою те, яке використовується країною-виробником. Тому закупка військової техніки для потреб української армії стимулюватиме зовнішній попит на неї.
Взагалі, хотілось би спитати пана Голованя, чим захищатися буде Україна в разі військового нападу, наприклад, з боку одного не дуже дружелюбного північного сусіда? А після того хаосу, якого слід чекати там вже у найближчі роки, боєздатні збройні сили Україні можуть бути ой як потрібні.
Пан Головань збирається піти мужньо захищати країну з мисливською рушницею чи залишиться вдома та, клацаючи по клавіатурі ноутбука, розповідатиме нам про поганих військових, що не можуть захистити країну?
До речі, за того фінансування ЗСУ, яке було всі ці 20 років, дивно, що кадрові військові взагалі ще є в Україні. Утримати в нормальному стані армію за таких умов, пане Головань, не може жоден міністр, в жодній країні. А тому з барського адвокатського плеча не варто звинувачувати наших військових міністрів в тому занепаді, що панує в армії. Вони як керівники, за ознакою, безперечно, несуть свою частку відповідальності з стан української армії, але далеко не основну.
Але все ж таки написати відповідь пану Голованю, я вирішив у зв'язку з його таким же професійним, як і щодо військових проблем, коментуванням недоречності державної підтримки розвитку виробничої кооперації на селі.
Для того щоби всім читачам було зрозумілий предмет обговорення, дозволю собі невеличке пояснення, для чого взагалі та кооперація селянам потрібна.
Як відомо, в Україні працює декілька десятків тисяч фермерів і ще сотні тисяч селян, які зі своїми родинами займаються обробкою власних земельних наділів. Саме такі одноосібники та фермери утримують переважну частину великої рогатої худоби, є головними виробниками молока, овочів, значної частини фруктів. Фермери та одноосібники обробляють, якщо не помиляюсь, десь 7 млн га, а може навіть більше, орних земель, вирощуючи зернові, масляничні, овочі, тощо.
При цьому ефективність таких селянських господарств вкрай низька. Більшість з них працює на межі окупності. Їм все доводиться купувати по значно вищим цінам ніж великим агрохолдингам, які мають можливість економити за рахунок масштабів. Зрозуміло, що будь який оптовик буде готовий до суттєвих знижок, коли в нього купують великі партії пального, добрив, насіння, і взагалі всього, що потрібно для ведення сільськогосподарської діяльності.
Крім того майже ніхто з фермерів та особистих селянських господарств не має сучасної, високопродуктивної техніки для обробки землі, збирання врожаю, його перевезення, зберігання, переробки. І коштів на її придбання в них теж немає. Більш того, якщо би, навіть, їм вдалось її придбати за дешевими пільговими кредитам, то і це мало би чим їм допомогло. Сучасна техніка річ дуже коштовна, а тому для того, щоби вона окупилась, обсяги робіт, які мають з її допомогою виконуватись, повинні бути доволі великими. Тобто настільки великими, що жодне фермерське, тим більше особисте селянське, господарство просто не потягне.
Вирішується ця проблема за допомогою добровільного об'єднання дрібних аграріїв – кооперації, з метою спільного придбання аграрної техніки, обладнання, закупки товарів та послуг необхідних для ведення сільгоспвиробництва. Кооперація також допомагає з продажем вирощеної аграрної продукції своїх членів. Зрозуміло, що використання кооперації як інструмента захисту інтересів фермерських та особистих селянських господарств, сприятиме підвищенню ефективності їхньої діяльності.
При цьому важливо розуміти, якщо йдеться про сільськогосподарські обслуговуючи кооперативи, які створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом аграрної продукції своїх членів, то вони не ставлять за мету отримання прибутку. Тобто ніякий зовнішній приватний інвестор не буде допомагати створювати та розвивати такі кооперативи. А тому без державної організаційної, консультаційної та фінансової допомоги формування та розвитку кооперації на селі не буде.
І такі механізми як компенсація частини вартості аграрної техніки, обладнання, пільгові банківські кредити, пов'язані зі створенням переробних потужностей, сховищ для зберігання сільгосппродукції, є просто класичними з точки зору загальноприйнятої в європейських країнах підтримки кооперації на селі.
Можливі і інші ефективні форми підтримки дрібних аграріїв з боку держави, в тому числі за допомогою кооперації. Наприклад, доволі цікавим і певною мірою унікальним є проект розвитку пересувних МТС, який зараз реалізується в межах Державної продовольчо-зернової корпорації. Останнім часом про їх діяльність багато матеріалів було в ЗМІ.
Відносно ж того що, де в нас державна допомога, там зразу з'являється і корупція, то це питання з іншої площини. Воно не стосується державної допомоги формування та розвитку кооперації, яка обов'язково має бути. Це питання впровадження механізмів прозорості та рівності прав доступу до такої підтримки тих, хто має на неї право. Але це питання не суто сільськогосподарської кооперації. Воно стосується всіх сфер діяльності.
Безперечно можна знехтувати цими дрібними сільгоспвиробниками, маючи на увазі, що середні аграрні підприємства та великі агрохолдинги все рівно обробляють більшу частину земельних угідь, і можливості в них для збільшення обсягів виробництва та підвищення продуктивності праці ще дуже великі. До того ж середні та великі аграрні підприємства у будь-якому випадку залишатимуться з більшою продуктивністю праці. Але особисті селянські господарств та фермери – це не тільки питання зайнятості для сотень тисяч людей та джерело існування для тих, хто живе в селах та їхніх родичів, які мешкають в районних та обласних центрах. Це також забезпечення стабільності аграрного виробництва, бо забезпечується воно працею сотень тисяч незалежних виробників сільгосппродукції, а не обмеженою кількістю аграрних монстрів. Це також сприятиме розвитку органічного землеробства. Бо воно, за ознакою, не може функціонувати в межах великих агропідприємств, які зароблять свої прибутки в першу чергу за рахунок обсягів виробництва. В той же час продукція органічного землеробства зараз має в світі величезний попит.
Сприяння кооперації – це протидія монополізації аграрного виробництва.
До того ж, і це надзвичайно важливо, саме селяни вважаються тими, хто формує унікальну ідентичність нації. При цьому мова йде не просто про тих, хто мешкає в сільській місцевості, а тих хто є господарем землі та самостійно працює на ній.
Отже ефективна діяльність таких фермерських та особистих селянських господарств та їх державна підтримка має значно ширше значення ніж просто розвиток аграрного сектору, а тому проголошувати, що в ринковій економіці самі собою сформуються ефективні підприємства та форми господарювання, лише не заважайте їм – це надто спрощений, наївно-ліберальний підхід, до того ж доволі далекий від механізмів реального функціонування ринкової економіки.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
