''Страсті за Чапаєм'', або навіщо нам знову нав'язують міфи Радянського Союзу?
Щойно побачив анонс російського серіалу "Страсті за Чапаєм", який з 5 березня почав демонструвати телеканал ICTV. Як відомо, розкручування постаті Чапаєва розпочалося з книги Дмитра Фурманова "Чапаєв". В 1919 році Фурманов декілька місяців був комісаром дивізії, яку очолював Василь Чапаєв. Його спогади, оформлені у вигляді художнього твору, були надруковані в 1923 році. Тоді такі романтичні спогади про Громадянську війну писалися багатьма. І лише завдячуючи літературному таланту Дмитра Фурманова, книжка стала доволі популярною. Хоча вона, навіть близько, не відображала справжніх страхіть громадянської війни та масової різанини, яку влаштовували війська "червоних" та "білих".
Завдячуючи цій книжці, Василь Чапаєв – один з сотні комдивів Червоної Армії – став, мабуть, найбільш відомою постаттю Громадянської війни. Але ця книжка не зробила би Чапаєва настільки популярним, якби не терор, влаштований Сталіним в 30-ті роки минулого століття. Тоді були оголошені ворогами народу та фізично знищені найбільш значущі командири Червоної Армії часів Громадянської війни – Тухачевський, Уборевич, Якир,Єгоров, Раскольников, Дибенко, Федько та інші. Доречно в цьому ряду також згадати Троцького та Фрунзе. Але одного виштовхали за межі Радянського Союзу, потім теж оголосивши ворогом народу та вбивши, а інший помер за дуже дивних обставин.
В цих умовах Сталіну були потрібні нові герої, навколо яких можна було би створити міф, перетворивши їх, майже, не на головних дійових осіб Громадянської війни. І вони були знайдені – Чапаєв, Щорс, Котовський, Лазо. Кожному з цих історичних персонажів був присвячений окремий художній фільм. Причому знятий, насправді, дуже талановито. Ці фільми потім доповнилися купою вигаданих спогадів, сотнями повістей та оповідань, віршами, пам'ятниками, картинами, перейменуванням тисяч вулиць та сотень населених пунктів по всьому Радянському Союзу.
І ось вже для радянських людей одні, справді, головні постаті часів Громадянської війни взагалі зникли, а інші – повністю міфологізовані – з'явилися.
Радянська пропагандистська система промивання мізків недарма довгий час вважалася кращою в світі.
Здавалося, що після початку, так званої, "перебудови" та розпаду Радянського Союзу, історичну справедливість в Росії почали відновлювати.
Але часи змінилися. У ФСБешного режиму Путіна, який не може запропонувати громадянам Росії скільки не будь зрозумілу перспективу розвитку своєї країни, з'явилася потреба спочатку у відновлені міфів про Другу світову війну. А тепер, як ми бачимо, добралися і до міфів Громадянської війни. Взагалі, фільмів та серіалів про Другу світову війну в Росії за останні 10-15 років зняли, схоже, більше ніж за весь післявоєнний період до початку 90-х років минулого століття – часу розпаду Радянського Союзу.
Відродження всіх цих міфів Володимиру Путіну і його ФСБшній камарильї потрібно для нав'язування росіянам приємних спогадів про могутній Радянський Союз та могутню Радянську армію, яких боявся весь світ, і які зникли внаслідок дій "папєрєдників".
Для чого це їм – мені зрозуміло. Але от навіщо це нашим олігархам, що контролюють практично весь український телевізійний простір, для мене загадка. Невже не очевидно, що за нав'язуванням чужих міфологізованих героїв, слідуватиме намагання привчати українців до чужих етичних цінностей, серед яких точно немає патріотизму та любові до України, необхідності збереження її соборності та незалежності? А за цим вже буде намагання впливати на думки та дії мільйонів українців, з нав'язуванням українській політичній та економічній еліті того, що потрібно російським можновладцям. Перефразовуючи відомий вислів, хотілось би наших олігархів застерегти: "Якщо ви популяризуватимете чужих національних героїв, а не своїх, то згодом вашою країною керуватимуть олігархи інших країн, а не ви".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
