Катастрофа 19 грудня
Збулися найгірші прогнози – Угоду про асоціацію із ЄС не парафовано. Навіть (!) не парафовано. У питанні євроінтеграціі Україна відкотилася на десяток років назад. Сьогодні така "добра робота" Януковича безумовно дістане схвальні відгуки на самміті ЄврАзеС-ЄЕП-СНД у Москві. Справжні, а не протокольні.
Нездатність до європейського прориву завжди була прокляттям української політики. Саме завжди, бо війни за незалежність 1917-1921 років були програні тому, що Україна опинилася сам-на-сам із переважаючим ворогом – без зброї, набоів, амуніціі і, головне, без політичної підтримки Європи.
Не потрібно улещувати себе 20-річкою новітньої незалежності: економіка не прозора, військо не боєздатне, села гірше як за колгоспів, а корупція не дає змоги простій людині підвестися з колін та жити на повні груди у своїй країні. І якщо зараз Європа відвернеться від України – ми можемо укотре втратити незалежність та свою державу, позаяк протистояти новому путінському імперіалізму за таких обставин та ще й наодинці вкрай важко.
Проте я переконаний: існування у нас авторитарного режиму – до того ж, безумовно тимчасового – не повинно означати, що Захід мовчки віддає Україну на розграбування Газпрому та його друзям. Та і наслідки у такому випадку будуть страшними не тільки для України, але і для Брюсселю. Хоча б тому, що наступними після України мішенями для політичної експансії Кремля стануть країни Східної Європи-члени ЄС.
Однак головне – домашня робота опозиції. Тут, в Україні. Алгоритм подолання наслідків катастрофи 19 грудня простий: об'єднання опозиції – єдиний кандидат по кожному округу – війна із фальсифікаціями – утворення більшості у новому парламенті – боротьба за дострокові вибори Президента – перемога на них єдиного кандидата від опозиції – відновлення демократії та входження до ЄС.
Ідеалістично? Можливо. Але іншого виходу усе одно немає. Ані для України, ані для Європи.
