День української писемності та мови: не лише про святкове
Сьогодні День української писемності та мови. Радіодиктант національної єдності написано, його проникливо прочитала Наталія Сумська. Диктант писало багато людей, але передовсім молоді, яка навчається у школах, коледжах, університетах.
Загалом, більшість різних опитувань показують, що з українською мовою у нас все гаразд, тенденції позитивні. Однак не полишає відчуття, що гаразд якраз далеко не все. І основа цього відчуття – вулиця. Коли йдеш вулицями Києва, особливо у час, коли школярі чи студенти йдуть із занять, найчастіше можна чути дві речі – російський мат і російську мову. Не скрізь, не завжди, але дуже часто.
З матом все ясно: деякі крилаті вислови щодо росії, її корабля та її правителя стали настільки популярними, що по суті, з їх допомогою вся ненормативна лексика неофіційно отримала статус норми. Однак від того російське матюччя все одно ніколи не стане українською лайкою і все одно буде тим, що нас із московитами ріднить, а не розʼєднує. Але це моя думка, думаю, я тут у меншості.
А от російська мова, що лунає скрізь, окрім уроків, це проблема складніша. Звісно, вона коріниться у першу чергу у мовних звичаях родини, у якій учень чи студент зростає, формується. І це питання складне, для свого вирішення воно потребує ефективної методики мʼякого впливу, освіти, просвіти, переконання та безкоштовних мовних курсів уже як завершення процесу.
Однак і поза сімʼєю, у якій розмовляють російською, на дітей, підлітків, молодь скероване надпотужне джерело впливу – світ цифрових розваг та захоплень, головним чином – відео, ігри, музика і тексти. Доступ до контенту російською мовою, хоч і ускладнений через законодавство і санкції, все одно має місце. І цей контент живе своїм життям, він "заходить" молоді, а раз "заходить", значить автоматично знімаються всі табу, навіть щодо походження з країни-агресора.
Методів протидії тут небагато. Заходи обмежувального характеру все одно рано чи пізно вичерпаються. Тому треба, щоб все українське було для молоді "сродним". Як це зробити? Я чув, що уряд в рази збільшує з наступного року видатки на українськомовний аудіо- відеоконтент, фільми, книги тощо. І це дуже добре! Тільки треба визначити цільову аудиторію і, на моє глибоке переконання, – це молодь! Дайте гроші наймолодшим! Дайте безповоротні фінанси на створення гуртів, придбання музичних інструментів, оренду репетиційний площ, підтримку поїздок і гастролей, просування свого продукту в інтернеті, соцмережах, ютюбі, тік-току, де завгодно. Спростіть при цьому умови конкурсів та звітності. Словом, все для тих, хто готовий і хоче бути лідером, кумиром – у музиці, стендапі, танцях, відеоарті, у будь-якій креативній справі, а значить взірцем для ровесників, друзів, публіки. Однак з однією умовою: весь створений контент – звісно, українською мовою, а головне – усе спілкування, дописи, стьоб, драйв, брифінги, неформальне спілкування з публікою, все це – українською мовою. До речі, так і питомо українську лайку молодь підтягне під широкі народні потреби.
Словом, мета – будь-яку творчість українською мовою у дитячо-підлітково-молодіжному середовищі зробити добре, легко і пріоритетно фінансованою. Ну і місце для творчості англійською або іншою мовою Євросоюзу у реалізації цієї ідеї теж знайдеться – це і корисно, і демократично.
До речі, активізацію російської війни за уми нашої молоді у цифровому просторі підтверджують і дані серйозного профільного опитування, проведеного Державною службою якості освіти серед учнів, їхніх батьків та учителів. Так, 54% учнів шкіл відповіли, що використовують здебільшого або тільки українськомовний контент в інтернеті, 38% використовують контент українською та російською мовами "однаковою мірою", 6% – тільки російською, 2% – іншою мовою.
54%, ніби ж більше половини. Але ж тенденція! Протягом двох останніх років зменшення споживання учнями контенту української мовою вражає: 2023 рік – 71%, 2024 рік – 63%, 2025 рік – 54%. Яка цифра буде у 2026?
Водночас показник використання контенту українською та російською мовами "однаковою мірою" обернено пропорційно зростає: 2023 рік – 20%, 2024 рік – 25%, 2025 рік – 38%. Ясно, що ця "однакова міра" зростає за рахунок збільшення використання російськомовного контенту в інтернеті.
Отже, найменші тенденції упередженості до української мови (у цьому ж опитуванні 20% школярів пояснили своє небажання спілкуватися українською мовою упередженим ставленням до неї своїх друзів), зменшення її популярності чи престижності серед молоді необхідно долати. І зробити це можуть самі учні або студенти, однак із цільовою допомогою держави та й то так, щоб участь цієї держави (чиновників, бюрократії) для молоді була непомітною.
Існує ще декілька тривожних тенденцій у мовних практиках, проте гадаю, що для одного матеріалу, та ще й у день свята нашої мови, досить. І головне, чому я це пишу? Пишу, бо вважаю, що ТЕПЕР уже, на четвертому році повномасштабного російського вторгнення, більшість людей розуміє, що державна мова – це не питання мови. Вірніше, не тільки мови. Це питання національної безпеки.
З Днем Української писемності та мови, дорогі друзі!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
