Герої тендерного фронту: Ігор Савченко
У моєму пості, присвяченому видатному комбінатору Антону Яценку, була така фраза: ""Сіль" законопроекту – у кількох словах, захованих серед нескінченного тексту. Та й ті набувають свого загрозливого змісту у вигляді поправок і доповнень".
Я навмисно не став йти далі за цим логічним ланцюжком. Адже зрозуміло, що поправки та доповнення до законопроекту хтось та має вносити. Не буде ж сам Яценко цим займатись. Будь-яка законотворча діяльність отця "тендерної мафії" викличе підозру за визначенням. Але навіщо себе взагалі переобтяжувати зайвими зусиллями, якщо парламент просто кишить народними депутатами, готовими заради грошей на все?
Власне, саме так і сталося з законопроектом N9634 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель". Більшість потрібних Яценку поправок вносили двоє депутатів – Осика і Савченко. І якщо про першого вже писано-переписано, то інший мало відомий широкому загалу. Цю прикру білу пляму я спробую заповнити хоча б частково.
Як і Яценко, як і Осика, Губський та інші фахівці з чесного перерозподілу коштів, Савченко потрапив до парламенту за списком Блоку Юлії Тимошенко. Свого часу він працював директором комунального підприємства "Київський обласний інститут землеустрою" – це і сформувало специфіку його інтересів. А ще раніше він був заступником Бакая у легендарному держу правлінні справами – ДУСі.
2007-2008 роки – це час, коли ціни на землю та нерухомість переживали свій пік. Займатися цим бізнесом було вигідніше, ніж торгувати зброєю, наркотиками чи навіть Батьківщиною. І посвідчення народних обранців у цій нелегкій справі дуже допомагали.
Губський, Савченко та інші пиляли землю сотнями гектарів. Заорювалися поля, викорчовувалися ліси, зносилися ферми. Земля сільськогосподарського призначення моментально переводилася під забудову – хто ж відмовить всесильним народним депутатам з правлячої коаліції?
Ось вам типовий приклад: тільки через одного приватного нотаріуса з Броварів цими любителями української землі було зареєстровано понад сто незаконних договорів купівлі-продажу та дарування земельних ділянок загальною площею понад 300 гектарів. А таких нотаріусів було десятки. Їх прикривала прокуратура та суди. А головний потік операцій проходив саме через КП "Київський обласний інститут землеустрою", який колись очолював Ігор Савченко.
СБУ, народні депутати та громадськість били на сполох як уміли, але ніщо не могло зупинити це свято.
Детальніше про ці шалені часи, а також роль Ігоря Савченка у них, можна прочитати хоча б у депутатському зверненні Лесі Оробець – яке, втім, жодних наслідків не мало.
Потім до України докотилася світова фінансова криза, і перегрітий ринок землі покрився льодом. Прийшов час братися до інших справ. Наостанок імена Савченка разом з Губським прогриміли під час кількох рейдерських захоплень – наприклад, заводу мінеральних вод та дитячого харчування у Золотоноші Черкаської області. Сталося це 4 лютого 2010 року – за кілька днів до другого туру президентських виборів, коли стара влада вже сиділа на валізах, а нова ще не прийшла.
Навряд чи це когось здивує, що Савченко, як людина з такою репутацією у бізнесових справах, виявився ще й політичним зрадником. Спочатку він віддав свій голос за відставку уряду Тимошенко. А у вересні 2010 року він перейшов до фракції Партії регіонів.
Сьогодні Савченко працює з Яценком. Назвати його активним законотворцем – було б серйозним перебільшенням. Загалом за час із 2007 року він вніс до парламенту усього лише 7 законопроектів. Останній з них – ще у 2010-му. Більше року Савченко, вочевидь, був дуже заклопотаний.
І тому його нинішня посилена активність при роботі над законопроектом N9634 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель" явно не є випадковим виявом ностальгії за славним минулим.
Осьо обличчя цього персонажа:
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
