Переспектива військового перевороту в Україні
аніскільки не буду перебільшувати, якщо скажу, що підготовка до військового перевороту в Києві іде зараз. Просто ще дати остаточно не призначено. Учасники – уже номіновані.
Одночасно декілька озброєних частин сьогодні майже неприкрито декларують своє бажання прийти до влади силовим шляхом.
Підкреслюю – мова йде не про якісь неформальні збройні структури на кшталт Правого сектору зразка 14-го року, мова йде про те, що офіційні, формально контрольовані державою, організовані та натреновані загони з важкою бронетехнікою і Бог знає яким іще озброєнням загони особливо не криючись, планують деталі свого приходу до влади.
Оперативно-тактичним, так би мовити, шляхом.
За цією підготовкою стоять політики найвищого ешелону, в тому числі і з так званої "стратегічної сімки". Керівники силових відомств активно розробляють у себе алгоритм дій для збройного встановлення власної влади.
При цьому йде активна інформаційна компанія, суспільство обробляють і готують. Для того, щоб в певний момент спрацював ланцюжок провокацій, і щоб реалізований сценарій військового перевороту можна було представити як щось протилежне – як спасіння від бунту якихось абстрактних військових.
Можливий сценарій: якась група радикалів (звісно, з військовим досвідом) робить спробу перевороту, котру ефективно придушують. На порятунок "конституційного порядку" миттєво приходять регулярні збройні частини, котрі швидко беруть під контроль основні управлінські центри країни – державні установи, телебачення/радіомовлення, мобільний зв'язок та інтернет.
Заходу пояснюють – Путін натравив радикалів на владу, ми лише відновлюємо порядок, без надзвичайних заходів не обійтися, деякий час потрібно протримати надзвичайний стан. Поки Захід розбирається у тому, що сталося, невідомі викрадають активних опозиціонерів. Мова йде не про перших осіб найбільших опозиційних партій – це надто явний антидемократичний крок. Мова йде про рішучих, впливових та компетентних людей, котрі здатні стати двигуном опору олігархічній диктатурі, потенційних польових командирів мирного чи збройного опору.
Опозиція позбавлена сили, провокації допомагають обґрунтовувати тривалий надзвичайний стан у столиці. Громадянське суспільство, і так дезорієнтоване і розділене після Майдану, взагалі вибуває з гри.
Власне, зачистка цієї потенційної опозиції іде зараз. Політики, котрі найбільше верещать про необхідність "порядку" і загрозу посягань на владу з боку добровольців, "націоналістів", "радикалів" – це якраз ті політики, котрі планують військовий переворот. Ці державні заколотники інспірують кримінальні справи проти майданівців та фронтовиків, увійшовши у союз зі "старими" силовиками Януковича. Ці державні заколотники зараз намагаються фізично і політично знищити своїх майбутніх суперників, тих хто готовий і здатний зупинити їх збройний заколот.
Слабкість нинішнього суспільства спокушає владу. Не-мілітаристська частина активних громадян, особливо під впливом грантових структур, захопилася спробами провести другорядні реформи, остаточно втративши розуміння, що відбувається в державі. Латентної громадянської війни вони не помічають, війну на Сході стараються витіснити зі своєї свідомості. Радикальна частина громадянського суспільства частково погрузла у клопотах по обороні від Росії в ОРДЛО, у тилу ж їх структури зараз перебувають у безпрецедентній організаційній кризі. Ні не-радикали, ні радикали не знайшли в собі інтелектуальних та управлінських сил протистояти прийняттю так званої судової реформи Конституції, тим самим показавши, що одним можна "запарити мізки", інших просто придушити силою.
Суспільство засліплене і розділене. "Третього Майдану не буде" – це правда. Військовий переворот – набагато більш ймовірна перспектива, у випадку радикалізації внутрішніх сценаріїв.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
