Чому мовчить РНБО?

Сьогодні близько 10:30 в Україні стався черговий напад на громадських активістів. На фото – те, що лишилося від автомобіля одесита Григорія Козьми. Григорій заїхав за іншим небайдужим одеситом, Михайлом Кузаконем, і в цей момент на вузенькій вуличці стара вантажівка ГАЗ розігналася і протаранила їх машину. Водій миттєво вискочив, сів до спільника на мопед і утік.

Насправді це можна назвати щасливим епізодом у житті українського активізму, бо ні Козьма, ні Кузаконь не зазнали в Одесі фізичної шкоди, окрім втраченого автомобіля. Але за пару днів перед цим кислотою облили в Херсоні Катерину Гандзюк, а Сармата в Бердянську вбили.

***

Це буде продовжуватися, я вам гарантую. Поки держава, а це сьогодні, перш за все, Порошенко і його політичні союзники – не зробить необхідних кроків.

Необхідно зібрати РНБО (або "неформальну РНБО" – так звану стратегічну сімку чи скільки їх там) і запланувати два комплекси заходів.

1. Організувати роботу правоохоронних органів з розкриття уже скоєних замахів на активістів, а також на попередження наступних.

2. Вжити необхідних заходів щодо захисту інтересів держави там, де зараз єдиними захисниками інтересів є громадські активісти.

Бо чому відбуваються напади? Розказую на прикладі військового аеродрому "Шкільний" у Одесі.

Міська рада Одеси протиправно віддала землю аеродрому наближеним до себе особам, під висотне будівництво. Цим порушила земельне законодавство.

Крім того, це будівництво є загрозою аеродрому – бо може перешкодити його використанню за призначенням, а це означає, що єдиний військовий аеродром на південному заході України виявиться непридатним.

Оскільки нинішня влада "реформаторів", за підтримки недалеких лобістів-"антикорупціонерів", позбавила правоохоронні органи можливості в таких ситуаціях безпосередньо визначати інтерес держави і відстоювати його у суді, єдиним суб'єктом, котрий може подати в суд і скасувати рішення Одеської міськради є Мінороборони.

Яке, пропри величезний свій штат і багатомільярдний бюджет, до сих пір не спромоглося (!) подати позов – попри те, що самі військові перебувають у шоковому стані від нахабства місцевої проросійської банди.

Замість боягузів з Міноборони, на захист української армії змушені були стати місцеві проукраїнські активісти. Вони самостійно подали позов. Але оскільки їм поки що не допомагає жодна державна структура, то вочевидь, саме їх вирішила запресувати місцева кримінальна труханівсько-галантерницька мафія.

Розрахунок бандитів дуже правильний. Не буде активістів – нікому буде захищати землі військового аеродрому.

Тому так критично важливо зібрати подібні ситуації та наказати чиновницьким структурам стати в чітку позицію активного, навіть – демонстративного захисту державного інтересу.

Необхідні і публічні заяви політиків, що вони особисто втручаються в ситуацію і не допустять втрати державою своїх ключових оборонних ресурсів, і реальні накази, розпорядження та нормативно-правові акти, котрі змусять апарат держави працювати так, як належить, швидко і рішуче.

Треба і батіг – як мінімум дисциплінарним чином покарати тих чиновників, котрі допустили злочинну бездіяльність на своїх посадах.

Я очікую, що прагнення мати політичну репутацію проукраїнських політиків змусть Порошенка, Турчинова, Авакова, Грицака та інших не сидіти мовчки по курортам в цей час, а показати, що вони ще влада в країні.

**

З подібними пропозиціями я звертався разом з численними моїми колегами до РНБО ще близько місяця (!) тому. Знаючи, що напади будуть і далі, що терор не припинять, бо влада мовчить і не рухається.

Але, на жаль, поки що ні Турчинов як секретар, ні Порошенко як голова цього РНБО не проявили себе так, як мусили, щоб попередити подальші смерті та каліцтва наших небайдужих громадян.

Запис мого стріму з місця подій https://www.facebook.com/igor.lutsenko/videos/1985585321465447/?hc_location=ufi

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.