Еліта в дефіциті

Нині головна тема дня – криза. Усі про неї говорять. Здається, в такий спосіб люди проводять аутотренінг, аби психологічно підготуватися до тяжких часів, бути морально здатними їх пережити.

В нашому житті було чимало криз, проте ця особлива. Бо у 90-х усі були бідні і людям нічого було втрачати. Зараз є що. Тому ця криза сприймається як особиста образа. І громадяни вбачають винними у своїх негараздах не світовий фінансовий колапс, а тих, хто не може його приборкати в рідній країні. Дійсно, саме у такі скрутні екстремальні часи політична й суспільна еліта повинні діяти та брати на себе відповідальність за ситуацію. На жаль, в Україні такого не відбувається. Навпаки, перші особи держави зайняті не подоланням кризи, а взаємними звинуваченнями. На тлі зростання цін, втрати роботи, стабільності та упевненості у завтрашньому дні, така поведінка аж ніяк не елітарна. Вона дратує і, навіть, викликає агресивні настрої. І в такому випадку цілком імовірно – суспільна еліта, якщо вона активізується й об'єднається, може протистояти політичній, так званій, еліті. Висловити їй недовіру, призвати, в решті решт, до відповідальності.

Наша національна особливість у тому, що політики й суспільство існують окремо. Жодного разу українські виборці не вимагали звіту від обраних ними політиків за їх слова та обіцянки. Ми дуже миролюбна нація. 2004-го люди вийшли на Майдан, об'єднані ідеєю змінити правлячу політичну силу. За сприяння народу фактично відбулася ротація політичних еліт. Звичайно, так люди відстоювали власні інтереси, сподівання на краще життя при новому Президентові. Не судилося... Але жодного разу українці отак масово не виступали на захист власних соціальних інтересів, як то відбувається на Заході та в Європі.

Соціальних протестів у нас ще не було. Проте, вони цілком імовірні. Спровокувати їх може бездіяльність влади. Її неспроможність чи небажання прийняти дієві антикризові закони. Адже ті, що є, направлені на лобіювання інтересів певних галузей економіки, і між собою не пов'язані. Немає системного підходу у протистоянні кризі. Наша владна еліта демонструє, м'яко кажучи, непрофесійність. Досі не відомо, як вона буде витрачати кредитні гроші, що Україна отримала від міжнародних інституцій. А це сума не маленька – 20 мільярдів доларів!

За теорією еліт, політична еліта формується на основі розуму, здібностей та багатства. Політична верхівка на разі, здається, переймається лише особистими меркантильними інтересами – збереженням власних капіталів. Що стосується розуму та здібностей, то ці якості не є основними для нашої політичної еліти, якщо не переходити на особистості. Хочеться сподіватися (але досить сумнівно), що ці якості виникнуть після проведення дострокових парламентських виборів. Дехто вважає, що в умовах кризи вони недоречні, дехто переконаний, що саме вибори здатні поміняти владу в країні на більш дієву, яка виведе країну з коматозного стану. Проте, як на мене, міняти ні на кого. Усі гравці вітчизняного політичного шоу вже на сцені. Вони лише інколи міняються між собою місцями, переходячи в опозицію один до одного. З "кращими людьми", вочевидь, у нас теж криза. Як єдина елітна політична команда їх немає. Є харизматичні яскраві її представники. Але цього замало для дійсно рішучих кроків.

Отже маємо чекати на оновлення політичної еліти і спостерігати за конвульсіями існуючої. Я все ж таки схильна до оптимістичного погляду на кризу взагалі і на кризу влади зокрема. Вона несе очищення і якісну трансформацію політикуму. Це як тяжка хвороба, після якої по іншому цінуєш життя і ставишся до нього. Є надія, що наша політична еліта рано чи пізно все ж таки одужає. А суспільна еліта прискорить цей процес.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.