13 квітня 2011, 19:15
Повертаючи традиції новим поколінням
Відомий український дизайнер Оксана Караванська прочитала учасникам Всеукраїнського культурно-освітнього проекту "Всесвітня спадщина в руках молоді" World Heritage in Young Hands (Україна 2011) лекцію на тему "Історія українського костюму".
Обличчям українського національного костюму завжди були прикраси та вишивка. Окрім естетичного призначення, вони виступали як сильні обереги. Існує давнє українське народне повір'я: щоб сорочка несла позитивну енергетику, і ніхто її не наврочив, майстриня робила у вишивці невеличку "ваду", тоді її власник був захищений від "злого ока".
Національний український костюм почав формуватися ще за часів Трипілля. Основа його зародження – багато народна, а найхарактерніші риси, притаманні сучасному українському костюму, з'явилися лише у 18 столітті.
Окрім того, учасники Всеукраїнського культурно-освітнього проекту "Всесвітня спадщина в руках молоді" World Heritage in Young Hands (Україна 2011) опанували спеціальну техніку в'язання ляльок-мотанок. Про стародавнє походження ляльок-мотанок та пов'язані із ними традиції розповіла юнакам та дівчатам викладач гуртка "Народна лялька" Олена Румянцева.
Українська лялька-мотанка – це одна з найдавніших народних іграшок, яка існує досі і є дуже популярною. Здавна у кожній родині вона виконувала роль оберегу. Вважають, що лялька є посередником між тими, хто живе зараз, та минулими і прийдешніми поколіннями. "За традицією, лялька-мотанка повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під'юпник і запаску (фартушок), – наголосила викладачка. – Усі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній, – намисто уособлює достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка, що символізує зв'язок з небом. Щоб лялька мала чудодійні властивості, її потрібно робити за всіма правилами, а це – ціла наука".
Мотанка виготовляється методом намотування тканини чи пряжі за годинниковою стрілкою. Щоб іграшка не розсипалася, нитки потрібно зав'язувати дуже міцно і обов'язково на непарну кількість вузлів, зазвичай їх три. Ляльку в жодному разі не можна проколювати голками чи шпильками".
Також молоді люди доторкнулися до історії, побувавши у київському музеї видатної української письменниці та поетеси Лесі Українки. Квартира на колишній вулиці Маріїнсько-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського, 97) пронизана духом тих часів, настроєм творчості та українізму. Через хворобу Леся дуже часто від'їжджала з Києва у регіони з більш теплим кліматом та загалом багато подорожувала, але у цій київській квартирі вона провела найбільшу частину свого життя – майже 11 років (з 1899 по 1910 роки). Тут збереглися і перші книги, котрі майбутня письменниця любила читати маленькою, і рукописи її творів, і вишивка, якою так захоплювалася її мама, і навіть інтер'єр Лесиної кімнати.
Програма "Всесвітня спадщина в руках молоді" була затверджена в 1994 році Центром Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та мережею Проекту асоційованих шкіл ЮНЕСКО (ASPnet), і проводиться більш ніж у 120 країнах світу, в Україні однойменний Проект проводиться вперше. В Проекті беруть участь учні асоційованих шкіл ЮНЕСКО в Україні, переможці Всеукраїнських учнівських олімпіад з історії та учні-члени Київської Малої академії наук. У програмі – лекційні та творчі заняття, екскурсії до об'єктів культурної та природної спадщини України, творчі майстерні, вивчення традицій та фольклору, участь у конференціях, створення маленьких шедеврів власними руками, а також Всеукраїнський конкурс "Культурна спадщина України очима молоді" та видання української версії посібника "Всесвітня спадщина в руках молоді".
