Переоцінка

Нині у суспільстві все більшого значення саме матеріальні цінності, а розмови про моральні та духовні – виглядають дещо архаїчно. Вважаю, в контексті світової фінансово-економічної кризи, яку ми всі переживаємо все одно варто говорити про цінності. Бо саме у цей період цінності, що ми маємо, повинні бути усвідомлені, а які не маємо, – набуті.

Сьогодні у нашій державі, та й у всьому світі, існує хибна думка: усі вважають себе жертвами кризи. А може ми її заслужили? Учені довели, що будь-яка економічна система, так чи інакше, відповідає ментальності тих, хто нею керує і тих, хто в ній працює. Якщо цієї відповідності немає, то виникає диспропорція, що веде до кризи. Отже, можливо варто шукати причини кризи у собі, і намагатися її подолати. Не дарма ж останній рік – період лютування кризи – називають часом роздумів, духовного розвитку та вдосконалення.

Пригадаємо історію. Після розпаду Радянського Союзу й падіння соціалістичного табору ринкова модель економіки дала непогані результати в центральній Європі: Польщі, Угорщині, Словенії, Чехії. А на пострадянському просторі вона, мабуть, не прижилася. Чому? Відповідь можна знайти у казках, на яких виховується народ. Чим відрізняється, скажемо, італійська казка про Пінокіо від нашої версії Буратіно? Пінокіо повів ляльок у школу, а Буратіно в чарівну країну.

Після розпаду СРСР ми відмовилися від комуністичних ідеалів, та взагалі цінностей, які в нас тоді пропагувалися: любов до батьківщини, повага до людей похилого віку, до батьків, опіка над малими та хворими тощо. Але замість цього нічого нового не запропонували. Цінності західної демократії не прижилися. Ми кинулися в споживання і прийняли той факт, що головним є економічна доцільність. Отже моральні цінності підмінили грішми. Гроші і матеріальне благополуччя стало головним у житті і дорослого населення, і дітей, яких батьки виховували на власному прикладі. У якості підтвердження моїх слів може бути така статистика від інституту соціології НАН України. Причетності до національної культури не вистачає 20% співвітчизників, а засобу пересування – 43%. Ось відповідь на запитання, які цінності на разі у нас головні.

Я обрала допомогу й підтримку талановитих дітей. Дітей, позбавлених батьківської опіки й любові. Цей вибір свідомий. За роки Незалежності в період становлення українського бізнесу занадто багато часу було витрачено на заробляння грошей. Культура, духовність, творчість відійшли на другий план нашого життя. І наші діти всмоктують таку "науку" дуже швидко. Ми ризикуємо через десяток років залишитися без культурної, творчої еліти і як нація згодом утратити свою ідентичність, духовність, моральність. Тому необхідно запобігати культурній деградації вже зараз. Пізніше може бути пізно. Це і стало мотивацією для створення очолюваного мною благодійного фонду. Бо з кризи рано чи пізно країна вийде. А ось якою і з якими цінностями – це зараз залежить від кожного з нас.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.