Пріоритет "культурній" освіті

Наша вища мистецька освіта – альма-матер "культурних" кадрів, переживає нелегкі часи. Як і вся вітчизняна система освіти. Сьогодні її намагаються адаптувати під нові умови, ввести в європейський освітній контекст, запровадити відповідні реформи. Усе це відбувається в умовах кризи й відсутності достатнього фінансування.

Творчі вузи тримаються на ентузіазмі, досвіді й професіоналізмі старих педагогічних кадрів. Які часом змушені викладати свою науку в буквальному сенсі на пальцях. Так, у Київському державного університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого імениті українські режисери... читають теорію кіномистецтва. До практики справа доходить не завжди – у вузу немає грошей, щоб забезпечити студента кіно камерами, плівкою і всім необхідним для навчального кіно процесу. У вузі, яким керує народний ректор Михайло Поплавський технічна база багата й студентові дадуть попрацювати з камерою та ще й зняти курсову чи дипломну роботу. Але в цілому у країні творчі вузи не можуть похвастатися такими можливостями. Особливо це стосується периферійних навчальних закладів. Децентралізація вищої освіти, втім як й культури, про яку говорять не перший рік, так і не відбулася. У Києві як і раніше зосереджені найпрестижні вузи. Саме тут проходять виставки популярних художників, голосні театральні і кіно прем'єри, концерти, фестивалі та конкурси.

Я бачу проблему вищої мистецької освіти, і нашої освіти взагалі, у тому, що дотепер чітко не сформульовано національну ідею. Через те неможливо створити ефективні та довгострокові стратегії розвитку культури. Немає ідеології, на яку б спиралася гуманітарна і творча освіта. Без цього ми можемо незабаром втратити те, що ще вдалося зберегти у творчій школі. Не маючи такого базису, вона не зможе встояти, і дати професійні кадри національній культурі. Уже зараз можна зустріти факти, коли історію українського театру в головному театральному університеті України інколи читають російською мовою... Нехай це просто не більш ніж виняток – але такі винятки були неможливі навіть за радянських часів, і це свідчить про певну деградацію стратегічних цілей культурної освіти. Ще одним болючим моментом є той факт, що освіта є подвійно підпорядкуваною – Міністерству освіти і науки та Міністерству культури і туризму.

І ще одна проблема – рівень підготовки сучасного абітурієнта, якого випускає середня школа. Він не знає, хто написав, приміром, "Ромео й Джульєтту", не завжди володіє рідною мовою, часто-густо ненормативна лексика та "занадто розкута" поведінка для нього – норма.

На тлі цих проблем говорити про якість вищої мистецької освіти досить складно. Проте вона ще є. І тримається, повторюю, переважно на старих педагогічних кадрах, на їхньому досвіді та ентузіазмі. Хто прийде їм на зміну, коли відсутня мотивація? Якщо в нашій країні працівники освіти і культури отримують найнижчі зарплати. Через бідність вузів педагоги не мають можливості брати участь у міжнародних конференціях, мати доступ до інформації у сфері світової культури, щоб зрозуміти постійно мінливий контекст сучасного мистецтва. Виглядає парадоксально, але доступ до інформації про вітчизняну культуру перекритий ще більше, ніж до культури світової. Один лиш приклад. Приміром, газета Мінкультури "Культура" виходить тиражем 10 тисяч примірників. Це, здається, достатньо для вузького прошарку зацікавлених осіб. Газета зветься "загальнодержавною" – але ви не знайдете її в жодному культурному регіоні, окрім Києва, й студентам мистецьких вузів Львова, Дніпропетровська, Донецька чи Харкова вона недоступна навіть за гроші. В Інтернеті електронної версії цієї газети також не існує.

Відновлення України потрібно починати не тільки з економіки, а з освіти та мистецтва. Потрібно змінити відношення держави і соціуму до цих сфер нашого життя. Відновити рівновагу пріоритетів, повернути втрачені позиції духовним і культурним цінностям, які в останні роки істотно потіснили (якщо зовсім не витиснули) цінності матеріальні.

За матеріалами виступу на засіданні круглого столу "Мистецька освіта у правовому полі: стан, проблеми, шляхи вирішення", що пройшов за підтримки Комітету Верховної ради з питань науки і освіти, а також Міністерств освіти і науки України та культури і туризму України.