Дружити з усіма, але розраховувати тільки на себе

7 лютого із двох кандидатів на посаду голови держави – Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко – українці оберуть Президента. Від цього вибору залежить, по якому шляху далі піде Україна.

Інтриг ця передвиборча кампанія в цілому не принесла, лідери намітилися практично відразу. Демократизація – довгий процес, з якого потрібно робити висновки. Ейфорія Майдану розвіялася. Ілюзій більше немає. Але еволюція держави триває: у країні проходять вільні вибори (це підтверджують всі міжнародні спостерігачі), поступово розвивається громадянське суспільство. Україна дорослішає.

У який бік піде наша країна після цих виборів – у бік Європи чи Росії? А, може, обере свій шлях? Визначатися треба якнайшвидше. Але головне – за будь яку ціну зберегти державну незалежність. І шлях обирати не під тиском ззовні або виходячи з інтересів і домовленостей майбутнього Президента України, а керуючись інтересами держави, його громадян. Варто чітко визначити, що вигідно самій Україні?

Наша країна – найбільша в Європі, має серйозний промисловий і сільськогосподарський потенціал. Від її політичної стабільності й передбачуваності залежить більшою мірою Росія й країни ЄС, і ніяк не залежить США. Америка зацікавлена хіба що в остаточній перемозі демократії на нашій території, цьому вона всіляко готова сприяти. А Україна у свою чергу має цим скористатися.

Європейським країнам необхідна стабільність в Україні. Від цього залежить благополуччя самого ЄС. Непередбачуваність сусіда загрожує його економічній безпеці (згадаємо торішні проблеми із транзитом російського газу). ЄС змушений зважати на Україну, але не ставиться до неї як до рівної. Ситуація зміниться, якщо Україна стане повноправним членом Європейського Дому. На жаль, це далека перспектива. Свій шанс швидкого прийняття в ЄС і НАТО, що був очевидний відразу після Помаранчевої революції, ми втратили. І тепер нашій державі доведеться, скоріше за все, й надалі вести багатовекторну зовнішню політику, будувати дружні стосунки і зі Сходом, і із Заходом, але при цьому розраховувати тільки на себе.

Подібний розвиток зовнішньої політики простежується в передвиборних програмах кандидатів у Президенти, що вийшли в другий тур.

Юлія Тимошенко явний адепт європейської перспективи. У її програмі (і в Ющенко) членство в ЄС фігурує, як ціль України. При цьому вона виступає за прагматичний розвиток відносин із Росією, за зміцнення економічних відносин з північним сусідом. А питання вступ у НАТО обіцяє винести на всенародний референдум.

Віктор Янукович відстоює ідею позаблокового статусу України. При цьому він обіцяє відновити дружні стосунки із Росією й країнами СНД та забезпечити взаємовигідне партнерство із США і ЄС.

Аналізуючи політичну ситуацію в Україні, газета "Washington Post" відзначає, що Віктор Янукович і Юлія Тимошенко завжди були суперниками й орієнтувалися на підтримку різних закордонних партнерів. Однак, геополітичний фактор із президентської гонки 2010 року був виключений майже повністю. "Юлія Тимошенко пообіцяла поліпшити відносини із Росією, а Кремль дав зрозуміти, що буде з нею працювати", – пише видання. Віктор Янукович повернувся убік Заходу й обіцяє вступити в Європейський Союз, резюмує автор статті.

Можливо, зовні політичні акценти України при новому Президенті злегка змістяться (залежно, хто посяде пост глави держави), але різких поворотів на 180 градусів у той чи інший бік, скоріш за все, не буде. Змінився світ, змінилися й ми. У кожному разі новому Президенту доведеться виконувати свої обіцянки й виводити країну із кризи, розв'язувати фінансові проблеми держави, поліпшувати інвестиційний клімат, заробляти довіру сусідів, будувати з ними рівноправні стосунки. А на це потрібен час, політична воля й тверда економічна політика. Після інаугурації дива не станеться. Українців чекає продовження неспокійних часів.

Наша демократія ще занадто молода й слабка. Вона повинна перехворіти і після хворобливих стресів зміцніти. А от наскільки тривалою буде ця хвороба, залежить від нової влади. Від розуміння того, що влада – це не тільки гроші, а, насамперед, відповідальність за тих, хто тебе обрав. Українська влада має почати віддавати борги за кредит довіри, виданий народом під час виборів.