Культура у спадщину передається. А совість – ні

У квітні в Києві проходила виставка відомого американського фотографа Тома Тилла. В експозиції під назвою "Скарби ЮНЕСКО" він представив 29 робіт. На величезних фотополотнах художник зафіксував унікальні біологічні й геологічні пам'ятки, світову спадщину: Китайська стіна, Метеора (Греція), Петра (Йорданія), Анкгор (Камбоджа), Національний парк "Ігуану" (Бразилія)... На жаль, українські пам ятки в об'єктив не потрапили. Може тому, що ми самі їх не цінуємо.

Українські пам'ятки, оголошені ЮНЕСКО Всесвітньою культурною спадщиною, ризикують втратити цей статус. Торік комісія цієї організації інспектувала Києво-Печерську лавру й Софію Київську. Після побаченого ЮНЕСКО тоді попередило, що може внести ці об"єкти у, так званий, "список під загрозою". Їх доля вирішуватиметься у липні на 35-їй генеральній конференції ЮНЕСКО, яка проходитиме цього року у Бразилії.

А торік основні претензії до української сторони з боку членів поважної комісії стосувалися варварської забудови буферної зони навколо Лаври й Софії, через яку страждає не тільки історичний ландшафт охоронюваних зон, а й самі пам'ятки. ЮНЕСКО зажадало припинити будівельні роботи і ввести мораторій на забудову навколо території земляних валів "Мистецького Арсеналу" і Церкви Спасу на Берестове.

Цієї весни нова влада таки заборонила мерові Києва забудовувати території Софії й Лаври...

Відповідно до правил, держава, чиї пам'ятки внесені до списку Всесвітньої культурної спадщини, зобов'язана охороняти їх й прилеглі території, та утримувати все в належному вигляді. У випадку будівництва в таких історичних місцях, необхідно сповістити про це ЮНЕСКО. Дану вимогу в нашій країні ігнорують. Щоправда, начебто раніше Київдержадміністрація пропонувала Київраді погоджувати з ЮНЕСКО проекти будівництва об'єктів в охоронних зонах. Але ця ідея не знайшла втілення.

Оцінку ставлення наших можновладців до культурної та історичної спадщини своєї країни від ЮНЕСКО ми матимемо вже за місяць. Насправді, це ганьба отримати таку "чорну мітку". Останнім часом нею нагороджували лише країни Африки та Азії, які розвиваються. Чим це загрожує Україні? Нашу державу перестануть вважати культурною, що піклується про свою спадщину, шанує історію й зберігає пам'ятки минулого. У принципі, отримання статусу об'єкта Всесвітньої культурної спадщини в меркантильному плані нічого не дає. Але даний статус не купиш. До того ж він додає плюсів міжнародному, туристичному іміджу держави. Який у нашій столиці перекопується бульдозерами й нівелюється барами, торговими центрами й казино, що приносять гроші обмеженому (і в культурному плані теж) колу людей.

Подібна варварська політика суперечить деклараціям зовнішньополітичного курсу нашої країни: ми говоримо про європейську інтеграцію, але не робимо нічого навіть у власному домі. Псуємо імідж культурної держави, цивілізованої країни, що поважає історію інших і шанує свою. При чому рівень культури, на жаль, ототожнюється як із написами народної творчості на пам'ятниках типу "Тут був Льоня", так і з діями можновладців, для яких духовність, культура, дбайливе ставлення до спадщини свого народу – порожній звук.

Вони живуть за принципом: після мене хоч потоп. І навряд чи можуть зрозуміти й оцінити саму ідею захисту пам'яток під егідою ЮНЕСКО. А вона, до речі, виникла саме, щоб зберегти від потопу перлину єгипетської цивілізації – храм Абу Симбел. Його мали затопити під час зведення Ассуанской греблі. Тоді храм розібрали й перевезли в безпечне місце, тим самим зберегли його для нащадків.

Вважаю, що культура держави, її духовність залежить від особистої культури та духовності кожного громадянина. Що залишимо своїм дітям та онукам, як до них, до країни, де вони житимуть й надалі згодом будуть ставитися у світі, нині залежить від нас. Завжди було легко критикувати інших. Це означає, що винен у ситуації хтось, а ти – просто спостерігач. Я особисто не хочу стояти осторонь цієї проблеми. Тому обрала темою своєї кандидатської роботи у Дипломатичній академії, де навчаюся, "Роль ЮНЕСКО у збереженні культурної спадщини України". Тому намагаюся отримати більше інформації із спеціальних освітніх програм ЮНЕСКО, аби через благодійні акції свого фонду "Обдаровані діти – майбутнє України" розповісти про цю проблему та роль у її вирішені кожного з нас юному поколінню. Переконана, у спадок нашим дітям ми маємо передати не тільки культурні та історичні пам'ятки рідної країни, а й розуміння важливості їх зберігання, дбайливого та поважного ставлення до власного минулого, аби молоді громадяни України усвідомили себе (і належним чином поводилися) частиною світової спільноти, що підтримує своїми діями і пропагує загальнолюдські цінності.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.