Інтегральний радикалізм
Погляд Тараса Возняка, Семена Глузмана та Костянтина Матвієнка на результати парламентських виборів
Сьогодні, за двадцять років після розпаду радянської імперії, ми – громадяни отримали можливість призначати тих, хто від нашого імені керує державою. Для цього, власне, й існують вибори. Чергове обрання корпусу законодавців нещодавно відбулося. Інтернет переповнено коментарями та суперечками, у телешоу також намагаються аналізувати результати та робити прогнози. Складні тексти, переважно нещирі слова на тлі "бойових дій" у виборчих комісіях.
Здавалося б, що країна поринає у хаос, проте ми бачимо ситуацію інакшою. Українці приходять до тями. Остаточно закінчується очікування на "доброго царя". Жваве голосування за радикальних політиків – усвідомлена демонстрація суспільного неприйняття, спрямована до влади та до політичної опозиції. Це заява мільйонів українців: "Ми не віримо вам, вже не віримо!" Якби у бюлетенях була графа "проти усіх", то результати виборів були б інакшими. Та – не для влади, і не для опозиції.
На відміну від політичного радикалізму в Європі, який наростає та дедалі виразніше заявляє про себе, наш – наразі, не спрямований безпосередньо проти мігрантів, національних меншин, непритаманних Україні, релігійних новацій. Наш, український радикалізм, сьогодні не несе у собі загрози постання нового Сталіна, чи Муссоліні. Більшість з тих, хто проголосував за радикальні гасла просто прагнуть інакшої суспільно-політичної реальності. На загал, вони просто прагнуть здійснити власне право на комфортабельне життя для своїх родин у власній країні. Вони втомилися від тотальної брехні, некомпетентності та нескінченного розкрадання національного багатства.
Чи почує влада цей подзвін? Чи збагне опозиція, що кредит її суспільної довіри вичерпано? Є очевидним головне – більшість з тих, хто віддав свої голоси альтернативним політичним силам, прагнуть жити у європейській Україні. Перш за усе...
Тарас Возняк, Семен Глузман, Костянтин Матвієнко
