19 листопада 2012, 16:05

Інтегральний радикалізм

Погляд Тараса Возняка, Семена Глузмана та Костянтина Матвієнка на результати парламентських виборів

Сьогодні, за двадцять років після розпаду радянської імперії, ми – громадяни отримали можливість призначати тих, хто від нашого імені керує державою. Для цього, власне, й існують вибори. Чергове обрання корпусу законодавців нещодавно відбулося. Інтернет переповнено коментарями та суперечками, у телешоу також намагаються аналізувати результати та робити прогнози. Складні тексти, переважно нещирі слова на тлі "бойових дій" у виборчих комісіях.

Здавалося б, що країна поринає у хаос, проте ми бачимо ситуацію інакшою. Українці приходять до тями. Остаточно закінчується очікування на "доброго царя". Жваве голосування за радикальних політиків – усвідомлена демонстрація суспільного неприйняття, спрямована до влади та до політичної опозиції. Це заява мільйонів українців: "Ми не віримо вам, вже не віримо!" Якби у бюлетенях була графа "проти усіх", то результати виборів були б інакшими. Та – не для влади, і не для опозиції.

На відміну від політичного радикалізму в Європі, який наростає та дедалі виразніше заявляє про себе, наш – наразі, не спрямований безпосередньо проти мігрантів, національних меншин, непритаманних Україні, релігійних новацій. Наш, український радикалізм, сьогодні не несе у собі загрози постання нового Сталіна, чи Муссоліні. Більшість з тих, хто проголосував за радикальні гасла просто прагнуть інакшої суспільно-політичної реальності. На загал, вони просто прагнуть здійснити власне право на комфортабельне життя для своїх родин у власній країні. Вони втомилися від тотальної брехні, некомпетентності та нескінченного розкрадання національного багатства.

Чи почує влада цей подзвін? Чи збагне опозиція, що кредит її суспільної довіри вичерпано? Є очевидним головне – більшість з тих, хто віддав свої голоси альтернативним політичним силам, прагнуть жити у європейській Україні. Перш за усе...

Тарас Возняк, Семен Глузман, Костянтин Матвієнко

Україні слід бути готовою до винекнення на її кордонах постросійського простору

Постросійський світ дедалі ближчий. Запас міцності путінізму вичерпується з прискоренням. Однією з ознак його краху є інформаційний бунт "z-блогерів" та "лідерів громадської думки" у тіктоках/інстаграмах/телеграмах, які раптом заговорили про секвестри бюджетів, знецінення золотовалюиних резервів рф, жорстокі практики мобілізації, винищення сибірських корів, про невдачі на фронтах і удари України по нафтогазовій інфраструктурі та інші загрози рашистській системі, балачки про які заборонені самою ж цією системою...

ФІЛАРЕТ ВЕЛИКИЙ

Патріарха не стало на 98-му році життя; 77-му році чернецтва; 65-му році єпископського служіння і 60-му перебування на Київській кафедрі. До Києва, як Архієпископ Київський і Галицький, Патріарший Екзарх всієї України, він прибув у травні 1966 року, в часи, коли радянська влада послідовно домагалася обмеження релігійного життя, прагнучи знищити будь-яку альтернативу комуністичному світогляду...

Важлива історична дата на шляху розпаду "імперії Зла – 1"

Сьогодні минає 35 років з дня, коли відбувся Всесоюзний референдум за збереження СРСР. Прихильники імперії використовують його результати (більше 70% учасників проголосували за те, щоб Радянський Союз зберегти) як аргумент за його відновлення...

Зупинити спекуляцію пальним

Війна Ізраїлю і США призвела до різкого зростання цін на нафту у світі. Відповідно зросли ціни на автомобільне пальне. В Україні середнє зростання вже перевищило 8 грн...

Українські виміри війни в Ірані

Ізраїльсько-американська повітряна інтервенція в Ірані прямо впливає на перебіг російсько-української війни. Найочевидніше – це перемикання фокусу уваги світового співтовариства з театру боїв у Європі на Близький Схід, що тягне за собою перерозподіл ресурсів, які могли бути надані Україні, на користь учасників війни в Ірані – перед усім Ізраїлю...

Росіяни втрачають сакральний сенс війни з Україною

Станом на лютий 2022 року внутрішнє і зовнішнє становище росії було переважно стабільним. Економіка зростала. Населення, ще за інерцією "кримського консенсусу" підтримувало президента, опозиція перебувала на маргінесі, а санкції Заходу не були надто дошкульними, радше – символічними...