Гламур на Либідській
Місто Київ спіткав черговий інфраструктурно-містобудівний "недоділ" – сьогодні почав працювати новий торгівельно-розважальний центр "Ocean Plaza". Його збудували на вулиці, чи то Горького, а чи то "Антоновича 176. Офіційні міські вказівники називають цю вулицю Горького, а на сайті ТРЦ вона – Антоновича.
Центр являє собою 72,2 тисяч метрів квадратних торгівельних площ. Представлені там звичні вже для українських споживачів торгівельні марки галантереї, одягу, побутової електроніки тощо. Власне подібних закладів у великих містах України безліч, і нехай проблемою маркетологів залишається те, чи не надлишкова вже їхня, (закладів, а не маркетологів), кількість. Якщо такі споруди хтось будує, то мабуть сподівається на їхню окупність. Дай йому Боже!
Питання до тих, хто погоджував цей проект – членів Містобудівної ради Києва.
По-перше, у Центр мав бути інтегрований підземний простір Либідської площі з виходом зі станції метро, як це зроблено на станціях "Олімпійська", "Контрактова площа" та ін. Це збільшило б потік покупців та створило б зручність для них, а також сприяло б більш ефективній і цивілізованій експлуатації цього простору.
По-друге, слід було передбачити можливість паркування автомобілів, які залишаються на площі, у паркінгах Центру. Це питання тарифної лояльності Центру – ціни у його паркінгах не мають перевищувати цін на відкритих муніципальних майданчиках. Наразі, замість розвантаження площі, кількість автомобілів там значно зросла – пропускна спроможність зменшилася.
По-третє, можливо, що головне, – крім банальних бутіків та мережевих ресторанів, кав'ярень і кінозалів слід було б передбачити вільний комунікативний простір – щось подібне до пішохідних зон, можливо, що і з "вуличними" художниками, музикантами та аніматорами.
Слід віддати належне авторам проекту, певний елемент вуличної комунікації там наявні. Панорамний морський акваріум Центру є справді визначним місцем – на його тлі навіть фотографуються.
Організація сучасного комунікативного простору неможлива без залучення засобів інтерактивного спілкування – центру потрібне власне інтернет-мовлення. Слід залишити у ньому і місце для художніх виставок, книжкових крамниць, а також нового типу комунікативного простору за типом закладу "Циферблат".
У такому разі Ценнтр з глянцево-гламурної, банальної низки крамниць та ресторацій перетвориться на живий організм. Це буде лише на користь його рентабельності.
На сам кінець: недоречною виглядає "штепсельсько-тарапунькіна" мовна політика Центру. Українська мова цілком консенсусна для організації всіх рівнів спілкування у подібних Центрах.
