Концесія, що поховала федерацію
Без перебільшення, останній Форум у Давосі був найбільш результативним для України з усіх, що у них брали участь наші політики, підприємці і чиновники. Підписання угоди з найбільшою світовою корпорацією "Шелл" щодо видобутку сланцевого газу за одностайним визнанням експертів матиме далекосяжні, мало не "історичні" наслідки для України.
Фахівці з охорони довкілля вкрай стурбовані проектом розробки газу, позаяк він загрожує назавжди отруїти підземні водоносні шари, а за ними і відкриті водойми. Угоду підписано без попереднього проведення її екологічної експертизи. У світі сланцевий газ видобувають у незаселених місцях, а таких в Україні немає. Утім, голоси екологів губляться на тлі численних позитивних оцінок угоди, яка на думку коментаторів створить передумови для зменшення енергетичної залежності України.
Постійний безсоромний тиск з боку Росії, яка обрала проблему постачання енергоносіїв за основний важіль повернення України під свій цілковитий контроль, спонукав нарешті українську владу до пошуків альтернативних джерел енергопостачання. Обрали дуже небезпечне джерело. Утім, об'єктивно кажучи, вибір є невеликим. Якщо відкинути "ноу-хау" з підписання енергетичних угод з лижними інструкторами, то залишається: реверсне постачання, зменшення енергоємності комунального господарства і промисловості, видобуток на шельфі, альтернативна енергетика – вітрова, сонячна, ґрунтові теплові насоси. Ці технології потребують значних капіталовкладень та висококваліфікованих фахівців. Такі ресурси в Україні вже зникли. Отож влада пішла найпримітивнішим шляхом – подальшого виснаження ресурсів природних, не відновлюваних. Такий "сировинний шлях" з повним правом можна назвати, (з огляду на те, ким він стимульований для України, і ким давно вже застосовується у себе), "російським".
Росія зробила усе можливе щоб Україна на нього міцно стала. Співпраця з "Шелл" означає для України зближення не лише з ЄС, але і з США. На тлі холодної війни, яку Росія навіщось розв'язала щодо Заходу, таке зближення визначає місце у цьому протистоянні України – на боці ЄС та США. Навіщо Росії знадобилося відштовхувати від себе Україну лишається загадкою. Втім, російським самодержцям дуже часто був притаманний ірраціоналізм у зовнішній політиці.
В України зовнішня політика геть відсутня, проте, зацікавленість у нашій країні, що хронічно виникає у світових центрів впливу, створює час від часу сприятливі течії для неї. Цими течіями із задоволення пливають українські політики.
Угода створює ще одну серйозну перешкоду для вступу України до Митного союзу. Завезення на митну територію техніки та хімічних препаратів для видобування газу зручніше здійснювати, коли ця територія адмініструється з Києва, а не з Москви. Про продаж видобутого газу годі й говорити.
Так само угода ставить остаточний хрест на давній виборчій обіцянці Партії регіонів про підвищення політичного статусу тих самих регіонів, не кажучи вже про федералізацію України. Ті "донецькі", які тепер царюють у Києві не схильні ділитися прибутками з тими, які залишилися на історичній батьківщині. Нехай ці прибутки й отримано внаслідок нищення природного середовища та загрози життю й здоров'ю цілих поколінь земляків "нових киян". Мрії про федералізм остаточно спочили у сланцевій могилі.
Усяка відповідальна влада, отримавши альтернативне, нехай і небезпечне, джерело енергопостачання заходилася б розвивати екологічно прийнятнішу енергетику та запроваджувати енергозберігаючі технології. У нашому випадку усе буде інакше. Прибутки перерозподілять в інтересах нечисленних приватних осіб. Країна залишиться сам на сам з конаючою інфраструктурою та інституційно неспроможною державою.
Утім, зближення із Заходом означатиме те, що він не потерпить агресивних і шахрайських способів збереження цієї влади, а інших у неї не лишилося. Отже, коли вже Україну не надто питаючи про те, беруть в обоз Заходу на холодну війну із Росією, то західні "чистоплюї" прагнутимуть створити тут бодай видимість легітимної демократичної влади. З наявного матеріалу нинішньої владної команди "опудала легітимності" створити не вийде. А легітимності треба для довгострокових проектів, таких як ця концесія на видобування сланцевого газу. Українська державність виявилася потрібною не лише українським патріотам, які у своїй країні в меншості. Інша річ якість і цілі такої "державності на сланці".
Для легітимності придасться опозиція, тимчасово. Вона теж їздила у Давос себе показати. Дістала підбадьорливе поплескування по плечах. Утім, не до кожного опозиційного плеча західні політики мали змогу дотягтися. Опозиція, відіграючи роль головного політичного ресурсу влади – вона бо, не впливаючи на жодні процеси, самим фактом свого існування маніфестує Заходу, що в Україні демократію остаточно ще не поховано.
Саме це і дасть формальну змогу Заходу незабаром пом'якшити візовий режим, взяти Україну в асоційовані члени ЄС та утворити з нами зону вільної торгівлі. Проте, ці кроки є запізнілими років на десять. Тоді на заваді стала справа Георгія Гонгадзе. Справа Юлії Тимошенко сьогодні вже не зіграє такої ролі, бо здається європейські політики нарешті зрозуміли, що спецоперації з демонстративного і брутального порушення прав людини в Україні розробляються поза її межами. Саме з метою унеможливити для України співпрацю із Заходом. Та дуже скоро на цій території вже не буде з ким співпрацювати, бо сьогоденна Україна виснажена настільки, що будь-якої миті може завалитися просто під власною вагою.
