Зустрічний бойкот
З початку року спостерігається сплеск довколополітичної клубної активності щодо того, "як нам облаштувати Україну". До давно існуючих та об'єднаних у формалізовані клуби середовищ, додаються нові. Інколи вони створені за родом занять, як от Український науковий клуб. Часом за етико-світоглядною ознакою, наприклад, Український традиціоналістичний, клуб чи Український революційний клуб; подекуди – з снобівського прагнення відчути власну елітарність. В останньому випадку не здам про кого йдеться, хоча таких чимало. Факт, що середовищ, які ведуть організовані суспільно-політичні дискусії більшає. Кількість балаканини неминуче переходитиме у якість дії.
Далеко не всі ці середовища утворені та існують, як проекти впливу Росії, чи ЄС. Грантоїди, зазвичай, ялові, (хоча бувають плідні винятки), та орієнтовані на лобіювання інтересів грантодавців, що нормально. Грантоїдське середовище в Україні так само корумповане, інтелектуально обмежене та замкнуте, як і політико-бюрократичне. Там так само там виникають вже цілі династії утилізаторів грантів. Це нехай, бо інколи ті утилізатори роблять щось корисне, щоправда, з коефіцієнтом корисної дії, як у парового двигуна.
Наразі про інше. Й поза гранітоїдами нуртує інтелектуальна активність, спрямована на формування образу майбутнього країни. Проте, чому це відбувається поза політичними партіями? Бо партії переважно створено, як проекти лідерського типу – орієнтовані на єдиного лідера-бренда, який не може бути лідером думки у більшості актуальних питань суспільного майбуття. Аби приховати інтелектуальну "оголеність" такого "короля" та його "двору", партії уникають участі у рівноправних дискусіях, підміняючи їх симуляцією політичної діяльності. Симуляція теж трохи корисна. Ну, справді слід зрештою припинити приймати закони незаконним чином. Тому танці довкола кнопки потрібні. Їх – танців, просто не досить для повноцінної політичної діяльності. Вуличної активності також не досить. Хоча мужність, наприклад, О. Бригінця та С. Міщенка викликає щиру повагу!
Згадані розрізнені та численні інтелектуальні середовища, рано чи пізно зростуться – соціальні мережі їм у поміч. Партії, які ігнорують їхнє існування нарвуться на зустрічний бойкот. І тоді виникне логічне продовження громадської активності – нова партія. Швидше за усе – нового типу, з цифровим членством, за типом соціальної мережі, з інноваційною програмою і так само інноваційними інструментами політичного впливу.
Завтра ми побачимо, що В. Янукович вже почав виборчі кампанії – президентську та дострокову парламентську. Ресурсу бренду Юлії Тимошенко для перемоги у цих кампаніях опозиції недосить! Хоча їй, як харизматичному надпартійному лідеру опозиційного руху в країні, саме час звернутися з відозвою до народу, де викласти не лише прокльони на голову "зловорожого режиму", а й бачення цивілізаційного майбутнього країни.
Тим часом, громадянському суспільству поза політичними партіями слід здійснити самоінвентаризацію і, об'єднавшись, вв'язуватися у бій. На існуючі партії надія мала – корумповані, зарозумілі, соціально некомпетентні, бо вони.
