Недивне Євродиво або покращене покращення
Україна посідає провідне місце серед країн, де зневажають авторське право. Піратська, подейкують, ми країна. Ну то й що?...
В Україні, страшно сказати, має місце вибіркове і політично мотивоване правосуддя. Не лише політично, але і фінансово мотивоване. Та біс із ним!
Ми, у прямому розуміння цього слова, скажена країна. Сказ – хвороба така інфекційна – в нас трапляється – у собак з лисицями, і у людей з депутатами. З ким не буває?
На парламентських виборах ми встановили рекорд зневаги до виборчих прав громадян – у п'яти округах, це тисяч сімсот із гаком виборців, не встановили результатів волевиявлення, позбавивши їх представництва у парламенті. Кнопкодавство, знову таки, мало місце у недавньому минулому, і матиме ще. Дикунство це з погляду "цивілізованого світу"? Та ні – дрібниці! Перемелеться!
Корупція, тортури у правоохоронних органах, недолуге самоврядування, некомпетентність влади і громадян... Минеться воно!
Усе це, як той казав, – "фігня, лише бджоли вещь, утім, як подумати, то і бджоли – фігня", – бо ми Європі ТРЕБА. Нехай отакими. Треба не з доброго дива, а з прагматичного розрахунку, попри наші власні бажання-небажання.
У Європі, бачте, криза закінчується. Стареньку добряче трусонуло, але вона оговтується. Себе переосмислює. Міркує як їй облаштуватися. Стверджує, що настає новий Євроатлантичний світ.
І наше місце у тому світі. До нього нас у чотири лапи штовхає Росія, а ми не дуже й опираємося. Дарма хіба з поміж країн, які не є членами "агресивного імперіалістичного блоку" НАТО, найуспішніше із ним співпрацюємо? Воно, звісно, не по-кайфу демократію розводити і з чесною конкуренцією разом, та на те немає ради (Ради теж немає, бо хіба ж це Рада?).
Європейці регочуть із наших наївних спроб театральними постановками підмінювати політичну роботу – як не діалог з країною у п'ятницю, то платний мітинг опозиції у понеділок і камерний пікетик "Ураінскава вибара" прямо у Брюсселі – і все одно абсорбують Україну.
Європейській цивілізації потрібні ресурси – земельні, людські, сировинні... Тому вона і піднімає нарешті залізу завісу, аби пересунути її на східний кордон України.
А нам потрібна європейська цивілізація. Не уся гамузом. Доведеться перебирати, як ту торішню картоплю з льоху на провесні. Це робота. Важка. Це вам не "пакращання" покращувати. Без цієї роботи врожаю не буде. Ні для бабуленції Європи, ні для молодиці, тимчасово непутящої, України.
