Політична помилка, що гірша за злочин
Комуністична фракція у парламенті, відмовляючись брати участь у голосуванні законопроектів допоки не будуть розглянуті питання скасування нормативних актів, які визначили хід медичної та пенсійної реформ, погашення справді величезної заборгованості по заробітній платні, поставила себе у позицію маргінальної меншості. Рада у питаннях, доцільність прийняття рішень з яких, є очевидною, цілком обходиться без участі "червоних", голосуючи конституційною більшістю.
Після того, як з тріском провалилася спроба Партії регіонів, пославшись на судове рішення, уникнути призначення виборів міського голови Василькова, усі необхідні механічні рішення щодо призначення позачергових виборів міських голів були прийняті переконливою конституційною більшістю, без участі комуністів.
Цим вони продемонстрували ставлення до власних програмових засад, де народовладдю відведено одну з чільних позицій. Петрові Симоненку, немов папузі, доводиться повсякчас повторювати "з мотивів голосування" про причини такої політичної поведінки. Направду ж, цим він лише нагадує про маргінальний статус своєї фракції.
Ця самодискредитація потрібна комуністам аби приховати гру на боці Партії регіонів у питанні виборів у Києві. Ціна питання висока, бо столичні вибори є визначальними для подальшого розгортання політичних процесів, зокрема, перспективи для ПР зберегти контроль за столицею, всупереч настроям абсолютної більшості киян, напередодні референдуму про зміни до Конституції. Несподівано для себе програвши усі мажоритарні округи у Києві під час минулих парламентських виборів, ПР тепер вдається до примітивних маніпуляцій аби унеможливити виникнення центру спротиву в особі Київради та столичного голови. Комуністи є у цьому, як і завше, вірними спільниками влади, але, про людське око, прикидаються її лютими опонентами.
Тому вони і відмовляються підтримати резолюцію недовіри Уряду, "винного в усіх тих бідах народних", які "червоні" десятками років експлуатують з метою збереження себе у владі. При цьому, вони у своїй фракції неодноразово "надавали політичний прихисток" представникам "глибоко ненависного олігархічного капіталу", а їхні представники так само посідають і посідали "хлібні" та ідеологічні посади у виконавчій владі. Наприклад, колишній керівник Держмитниці О. Калетник та його сестра є діючими народними депутатами у фракції комуністів, а нинішній керівник Держархіву О. Гінзбург – колишній народний депутат від Компартії.
Зайнявши пасивну позицію у питання місцевих виборів, комуністи самоусуваються від важливих політичних процесів в країні. На останніх парламентських виборах комуністи не провели жодного кандидата у мажоритарному окрузі. Та на них ще спрацював "бренд ностальгії" і образ найбільших друзів Росії. Обидва тренди є нисхідними.
Петро Симоненко має піти з посади керівника партії, бо стійко асоціюється із днем учорашнім, а більш сучасного, молодшого наступника партійне середовище комуністів висунути неспроможне. У наступному складі парламенту їх тому не буде. Так само, як і у суспільній свідомості будуть витісненими на маргінес, згадані нисхідні тренди.
PS
А опозиції таки вдалося примусити П. Симоненка говорити українською. Він тепер Штепсель і Тарапунька в одній особі – свої репліки виголошує так, що одне речення звучить доброю українською, а інше не менш літературною російською.
