Самопливом у провалля
В Україні політичні експерти зосереджені на коментуванні поточних політичних інтриг і особистостей політиків. Це з граничною наочністю продемонстрували скандали довкола суботніх мітингів. Звісно, це важливо: хто кого і з якою метою відгамселив, бо саме події такого штибу відволікають обивателя власне від політичних змістів, задля трансляції суспільству яких, організовувалися мітинги. Симуляція замість політичної роботи – хронічний діагноз українського політикуму.
Яскраво усвідомив я це, відвідавши, під час непристойно довгих травневих канікул, одне чимале українське місто. Приятелі, які мене запросили, познайомили зі своїми шкільними і університетськими друзями. Серед них було подружжя лікарів. Він, високопоставлений місцевий чиновник, обіймає солідну посаду в місцевому управлінні охорони здоров'я, водночас, не полишаючи терапевтичної практики. За столом говорили на різні теми, зокрема, і про реформування системи охорони здоров'я в країні. Я розповів про позицію парламентських комуністів, які вимагають скасування всіх вже прийнятих законів, які готують та супроводжують реформу медичної системи. Почувши це, мій новий інтелігентний знайомий раптом доволі різко, ніби я в тому винен, сказав: "Не розпатякуйте про те, на чому не знаєтеся! Ми чимало встигли зробити, переконали людей, прорахували фінансові потоки, оптимізували структуру. Це, що знову буде на марно? Зрозумійте! Нинішня система охорони здоров'я не може в принципі бути ефективною у сучасних умовах!".
Соціальна політика – ефективна, компетентна, економічно обґрунтована та цілісна – відсутня в Україні. Згортання ледь розпочатої медичної реформи – тому приклад. Якби ж то лише комуністи грали в цей небезпечний для суспільства популізм. Але і опозиція – там само! Прагне сподобатися "електорату" за будь-яку ціну. Навіть за рахунок колапсу всієї системи охорони здоров'я. Те, що залишилося в Україні від радянської медицини імені наркома Семашка, вмирає. Розпадається на наших очах. Минуле не повернеться, нові реалії економіки, нові правові реалії, та й медицина з кожним роком дедалі ефективніша, розумніша, чи що. Але – не в нас. Я не експерт у сфері організації охорони здоров'я. Я звичайний користувач. І я бачу, що звертатися за допомогою до наших лікарів небезпечніше з кожним роком. А буде, мабуть, ще гірше. Все більше в країні з'являється лікарів, які оплатили батьківськими грошима свої дипломи, проте не свої знання.
Реформу починала заступник голови президентської адміністрації Ірина Акімова. Вона досі переконана у правильності її спрямування. Водночас в пацієнтів думка діаметрально протилежна. Соціальна напруга у цій сфері зростає, а профільне міністерство на чолі з Раїсою Богатирьовою має дедалі менше інституційних можливостей тримати ситуацію під контролем.
Поцікавився, як готували і проводили соціальні реформи, (а медична – вагома частина комплексу соціальних), в інших країнах. Ніде автором реформи не було відомство, що цій реформі підлягає. Скрізь створювали позавідомчі експертні центри, в них працювали різні фахівці, спеціально запрошені, кращі, а не відряджені "на час" номенклатурні чиновники. Ніде в світі реформовуване відомство не тягло себе саме за волосся з болота нерентабельності та низької ефективності. В нас мабуть, свій особливий шлях, чи може – лаз, у цивілізований простір. Вже зрозуміло: цей лаз безнадійно похований під звалищами корупції та некомпетентності. Наслідки "реформ" – медичної, пенсійної, освітньої... будуть лише негативними. У кращому разі їх просто не буде.
На самоплив пущено процеси у соціально-економічній сфері. Крім тих, які "генерують живу копійчину тут і сьогодні", а публічні політики цьому лише сприяють. Чому?
