Поліцейська спецоперація з "євро-покращення"
Неподалік мого будинку відкрилася їдальня однієї з широковідомих мереж швидкого харчування. Від аналогічних закладів вона відрізняється тим, що туди, зокрема, беруть на роботу глухонімих. Відвідувачам не зовсім просто та незвично з ними спілкуватися, проте жодних нарікань на таку правильну кадрову політику закладу ніколи не було.
Це, на жаль, поодинокий приклад практичних дій щодо подолання дискримінації в Україні. У конкретному випадку йдеться про дискримінацію за ознакою наявності у громадян особливих потреб – інвалідності, яку долає окремо взяте підприємство.
Мій приятель працював у великому магазині будматеріалів відомого міжнародного бренду. Коли він досяг сорока років, його, незважаючи на добрий послужний список, звільнили просто у день народження, пояснивши це тим, що фірма віддає перевагу молоді. Це дискримінація за віковою ознакою. При чому, з боку "цивілізованого роботодавця".
Можна наводити сотні прикладів дискримінації за гендерною, расово-національною, клановою ознаками, а останнім часом ще і за критерієм землятства, особливо на державній службі.
Проте, в Україні найбільше уваги приділяється дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Судячи з кількості повідомлень, публікацій та репортажів у ЗМІ, це основний параметр нерівності. На око: проблемі суботнього гей-параду у Києві присвячено більше публікацій, ніж усім іншим дискримінаційним обставинам разом узятим.
Зрозуміло, що тема "смажена", дражлива та по-нездоровому цікава. Особливо з огляду на позицію влади у цьому питанні.
Далі див. на цю тему: "Заговор экстравертов".
Тим часом, вчора у Парижі на Площі інвалідів відбувся мільйонний марш на підтримку традиційних сімейних цінностей. Його охороняли лише чотири із половиною тисячі поліцейських. Впоралися.
Київський "парад" з кількістю учасників п'ятдесят осіб, охороняла тисяча правоохоронців – двадцять на кожного демонстранта. Теж впоралися – серйозно постраждалих немає. Однак, цілі у Паризької і Київської маніфестацій були різними. У Парижі – справжній протест, а у Києві – імітації "європейськості" суспільного життя. Така імітація жодним чином не вирішує справжніх проблем дискримінації.
