Політична ентропія породить системність, або знищить державу
Продовження. Початок тут
За інтелектуально-організаційної неспроможності політичних важковаговиків, – партій, чиї фракції засідають у Верховній раді, – виникають спроби альтернативних порухів.
Їх можна поділити на дві категорії – ті, які представлені у парламенті, бодай одним депутатом – А. Гриценком, О. Ляшком, М. Катеренчуком, ... а також цілковито позапарламентські.
"Одномандатні" партії є типовими проектами лідерського типу, що використовуються як маніпулятивні інструменти подрібнення масиву голосів за опозицію та конвертації статусів лідерів цих парті у посадово-фіннасові зиски. Така само природа політичної активності й інших лідерів дрібненьких партій – і тих, що наразі перебувають в "ОО Батьківщина", і "вільних радикалів". Це добре пояснив Олег Мєдвєдєв у своїх справедливих докорах Анатолію Гриценку.
Щодо позапарламентської "нереєстової" опозиції, то ветераном цього "броунівського руху" є партія Демократичний альянс. Вона повсякчас намагається зберегти присутність в інформаційному просторі за допомогою участі у пікетуванні Межигірського маєтку, інших протестних акціях, проте, також пробує організовувати різноманітні соціально-гуманітарні ініціативи. Цього, аби зацікавити собою серйозного дядька-спонсора усе ж не досить, а без грошей та свіжих ідей вижити в політиці неможливо. Демальянс вперше, майже вдало, застосував публічний збір коштів для участі у минулорічній виборчій кампанії, але саму кампанію цілком очікувано провалив.
Так само намагається діяти нове політичне утворення "Сила людей". Його з'ява є результатом незатребуванності амбітних активістів у "дорослій" політиці. Ідеологічних розбіжностей між цим двома "нереєстровими" утвореннями немає – лише лідерські.
Високопосадовці та депутати колишніх "режимів" утворили аж двійко проектів: перший, це реанімація історичного бренду "УРП", пізніше – "УРП Собор", а другий – проект, який зараз розгортає Юрій Луценко. Останній, через входження до нього відомих політиків може претендувати на статус четвертого суб'єкта у взаємодії трьох парламентських опозиційних партій. Тут знову постає питання політичних інновацій. Впізнаваність політиків зовсім не є синонімом популярності, а тим паче, довіри до них.
Тим часом президент знову дає привід актуалізувати політичні змісти. Він кличе до себе лідерів усіх фракцій аби побалакати про ситуацію у парламенті. Опозиції слід використати це для публічного пояснення главі держави актуального порядку денного в країні. Ю. Тимошенко правильно наполягає на публічності зустрічі президента з лідерами фракцій.
До порядку денного такої зустрічі слід віднести: по-перше повернення до легітимного законодавчого процесу – скасування дії "виїзних законів" та проведення їх через регламентну парламентську процедуру; по-друге, це вже правильно сформульований опозицією пакет економічних вимог. До нього слід додати лібералізацію самозайнятості, скасування обмежень на готівкові та валютні операції, відмову від дурисвітських ідей запровадження податків на продаж товарів електронної індустрії, закордонний туризм, автомобільного мита... По-третє, ...
Отут слід поговорити детальніше! Трагічна загибель у Сімеїзі десятилітньої Діани Сідельник, яка приїхала на відпочинок до протитуберкульозного санаторію, висвітило цілий клубок кричущих проблем в соціальній сфері країни. Це і торгівля "безкоштовними" бюджетними путівками посередниками, і відсутність совісті та мізків у чиновників в міністерстві охорони здоров'я, які не подбали, а ні про безпеку дітей, а ні про те, щоб санаторій працював за профілем. Цей випадок є залізною підставою для скликання засідання РНБО. Не скличуть! Бодай би Раїса Богатирьова, хоч співчуття висловила, мамі дитини. Батьки довірили Діану ДЕРЖАВІ! Держава є винуватецею її смерті!
Системна хвороба держави на інфраструктурну та інтелектуально-етичну недостатність, помножена на ожиріння від корупції, мала б стати предметом детального публічного розбору такої ситуації президентом та лідерами парламентських партій. Є ще безпека праці і незаконний видобуток корисних копалин, розвал дорожньої мережі... Словом, є про що відверто поговорити. Однак, ці та інші теми знову лишатимуться лише предметом стимулювання ентузіазму сміливих журналістів та романтиків-активістів. Політикам до них справи немає.
Наразі, як у парламентській, так і позапарламентській опозиціях, наростає ентропія. З'являються нові системні елементи, активізуються старі. Політологи беруться до їхньої інвентаризації, "під мікроскопом" шукають нові політичні ідеї та свіжі обличчя. Подейкують, що знаходять.
Далекоглядні олігархи, відчуваючи невідворотність суспільних змін та прагнучи модерувати їх у власних інтересах, (які не завжди суперечать суспільним), придивляються до перспективних політиків та громадських рухів.
Активізуються провайдери сусідських геостратегічних інтересів в Україні. Найяскравіший – "Український вибір". Добре. Що він є, бо стимулює до активності в Україні західні центри цивілізаційних впливів.
Словом, політичне життя, направду, вирує, немов Дунай у Будапешті, чи Влтава у Празі. Ця "ентропія" довго не триватиме. Вона обов'язково зміниться новою системністтю. Існуючі ценрти організації політичного життя у вигляді розкручених "партій-брендів" зникнуть, або маргіналізуються, як це трапилося із Рухом, НДП, СДПУ (о), "Нашою Україною" та ін, через їхню неспроможність до предметної суспільної роботи. Їм на зміну прийдуть нові. Чи надовго? Залежатиме від здатності перейти від імітації політичної діяльності власне до політичної діяльності.
Сьогодні публічні сварки серед політиків багатьма сприймаються, власне, як уся політика загалом. Коли імітатори маргіналізуються, тоді коментарі політтехнологів про внутрішні чвари високопоставлених партійців будуть цікавими хіба читачам таблоїдів.