Право на повстання
Двадцять два роки тому – 19 серпня 1991 року у СРСР стався заколот гекачепістів. Я дізнався про нього ще у ліжку на світанку з телефонного дзвінка від товариша з Москви. Спочатку був подумав, що то він мене розігрує. Проте трансляція "Лебединого озера" по усіх трьох каналах телебачення швидко переконала у правдивості його слів. Одразу зателефонував голові демократичної (переважно рухівської за складом) фракції народних депутатів Київради Олександру Заваді. Трубку зняла його теща і довго не хотіла будити зятя через "якусь маячню", але телевізор і її переконав у серйозності становища.
Вдягнув костюма з краваткою та "крамольного" синьо-жовтого депутатського значка і на автобусі поїхав на Хрещатик 36. Похмурі люди у транспорті дивилися на мене зі співчуттям. Міліціонери, які охороняли центральний вхід, повідомили, що від їхнього начальства надійшла лише одна формальна вказівка "підвищити пильність у зв'язку з обставинами, що склалися". Моє робоче місце секретаря Постійної комісії Київради з культури та охорони історичного середовища містилося на десятому поверсі у кабінеті N1023. Зібралися депутати фракції. Одразу ж прийняли заяву, де кваліфікували дії ГКЧП, як заколот та закликали усі органи влади та киян до невиконання його указів та постанов.
Телефонний зв'язок – міжнародний, міжміський та урядовий працював нормально. Жодних перешкод депутатській діяльності у цих екстраординарних обставинах з боку силових установ та осередків компартії не було. Роботи в нас було багато – документування дій посадових осіб в умовах заколоту, зустрічі з представниками трудових колективів, підготовка листівок та прокламацій, а пізніше – опечатування приміщень осередків компартії – парткомів, райкомів, міському, ЦК на Ордженікідзе 11. Сьогодні це одіозна "політична адреса" – Банкова 11. П'ять ночей спав на столі засідань комісії з культури у її приміщенні в Київраді. Додому повернувся лише 24-го серпня, після проголошення Верховною Радою Акту про незалежність...
Сьогодні, у двадцять другу річницю ГКЧП у Київраді сталися події, що мають ознаки заколоту. Громадяни, які називають себе депутатами, зібралися на "сесію", де від імені київської громади перерозподілили її бюджетні гроші. Конституційний термін повноважень Київради вичерпано 2-го червня. Це "медичний факт". Бездіяльність Верховної Ради, яка не виконує свого обов'язку призначати вибори у Києві, не робить з "прострочених" київських депутатів, депутатів легітимних. Вже й слід вихолов за такими суб'єктами виборчої кампанії до Київради у 2008-му році, як "Блок Черновецького", "Блок Катеренчука"... Щодо до двох депутатів "учорашнього скликання" набули чинності вироки суду, щонайменше один перебуває у розшуку. Та й ухвали ради, які своїми наслідками мають кровопролиття на ділянках забудови, не додають поваги цьому "представницькому" органу.
Шахрайство з боку парламентарів, які не призначають вибори, не лишає киянам іншого способу домогтися реалізації свого конституційного права на самоврядування інакше як силоміць. Силове протистояння у столиці провокується владою. Навіщо? Адже такими діями вона демонструє свою цілковиту політичну неспроможність, заганяє себе у ще глибшу яму недовіри та зневаги. Вона вже ніколи не зможе виграти вибори у Києві чесно. А утримуватися силою можна лише у короткій політичній перспективі.
