Стимул консолідацією
У інформаційному суспільстві інформація є товаром першої необхідності. Водночас право на інформацію перетворюється на природне право людини, позаяк обмеження у володінні її необхідним обсягом для функціонування у соціумі зумовлює і обмеження дієздатності індивіда як члена суспільства.
Одними з головних постачальників інформації є журналісти. Цією місією зумовлюється належність працівників ЗМІ до переліку громадських професій – поряд з політиками, чиновниками, правоохоронцями і рятувальниками, вчителями, лікарями, священнослужителями та іншими невиробничими спеціальностями. Як і у будь-якій професії, у роботі журналіста існують свої специфічні ризики.
Інформація часто є занадто ласим, або небезпечним інструментом, щоб у боротьбі за вплив на нього зацікавлені суб'єкти не переступали норм моралі і закону. Тому, журналістика належить до переліку небезпечних професій. Кількість загиблих серед них при виконання службових обов'язків повсякчас зростає: торік – 119, а цьогоріч вже – більше за 60. Кількість травм та погроз не обліковується.
Не можна стверджувати, що в Україні небезпека для журналістів є вищою, ніж небезпека для громадян країни загалом, однак страшні прецеденти, які мали місце "в ході становлення "української демократії" вимагають особливої суспільної пильності щодо цієї проблеми.
Вчора в "Укрінформі" у Києві відбувся міжнародний семінар "Відкрита розмова: безпека журналіста". Він був підтриманий Координатором проектів ОБСЄ в Україні, проводився за участі Адміністрації Президента, а також Міжвідомчої робочої групи з питань додержання законодавства про свободу слова та прав журналістів. Його учасниками стали, окрім власне журналістів, представники силових структур, МЗС та неурядових організацій. Не можна сказати, що ідеї та пропозиції, що прозвучали з питань тематики семінару відрізнялися радикальною новизною. Проблема безпеки завше генерується генеральною, так би мовити, причиною – наявністю тих, хто зацікавлений її – безпеку порушити. Відтак потрібність проведення семінару полягала перш за все у тому, що він продемонстрував готовність згуртування співробітників ЗМІ, професійних (у розумінні – профспілкових) активістів та зацікавленої громадськості у питаннях професійної безпеки журналістів. Така консолідація має стати стимулом для влади у прийнятті та головне – виконанні необхідних нормативних актів.
З іншого боку проблеми української журналістики не вичерпуються лише безпекою. Коли вже виникає зацікавлена професійна розмова щодо умов та обставин професійної діяльності, то слід так само поговорити про якість журналістської освіти, безробіття в професії, маніпуляції журналістами та маніпуляції журналістів тощо. Відтак було б добре, якби такий діалог набув системності та регулярності. Надто в умовах наростання інформаційного валу та карколомних швидкостей обміну інформацією.
