Юлія Тимошенко – судити, лікувати, милувати – вибірково?
Пошук способу виконання неодмінної умови ЄС щодо виходу з-за грат Юлії Володимирівни задля підписання з Україною Угоди про асоціацію давно вже скидається на пінг-понг. Опозиція прагне домогтися для неї президентського помилування – найшвидшого механізму звільнення. Влада твердить, що для такого акту милосердя немає підстав, але не заперечує проти виїзду ув'язненої на лікування за кордон зі збереженням статусу засудженої та подальшим імовірним поверненням до української в'язниці. Для реалізації цього шляху ще слід прийняти відповідний Закон. Опозиція і влада відбивають від себе цю проблему, перекидаючи публічну відповідальність одне на одного.
ЄС, схоже, ладен пристати на будь-який з варіантів, що створить у виборців у Європі телевізійне враження виконання Україною неодмінної умови. Безпрецедентні зусилля, що їх докладають європейські політики для підписання Угоди про асоціацію свідчать, що "приростання Україною" є стратегічною метою Європи. Позитивна обставина полягає у тому, що європейська інтеграція відповідає так само і, вже усвідомленим суспільством, інтересам Україна. Євроінтеграційні прагнення об'єднують і українських політиків – владу і парламентську опозицію.
Здавалося б такий консенсус мав би вже призвести до результату – виходу на свободу Юлії Тимошенко та переходу учасників євродіалогу в Україні до значущих суспільних проблем, почавши з соціально-економічного стану країну. Однак, ситуація зворотна – в суспільстві створюють враження, що проблема євроінтеграції тотожна проблемі Юлії Тимошенко.
Негативною обставиною такого підходу, серед іншого, є те, що, готуючи закон про право засуджених отримувати канікули у відбуванні ув'язнення для лікування з кордоном, політики у такий спосіб роблять покарання більш... жорстоким. Вилікувавшись від важкої недуги, засуджений може повернутися за грати. У такий спосіб термін ув'язнення у порівнянні з життєвим циклом людини подовжується.
З іншого боку, норми про право в'язнів на медичну допомогу за кордоном передбачені у законодавствах кількох країн Європи, наприклад, Болгарії, Норвегії, Польщі, Естонії. Отже, запровадження її в Україні не було б чимось надзвичайним. За винятком однієї обставини: така норма пропонується, через політичну необхідність, а не як загально гуманітарна.
Зрозуміло, що в наших умовах скористатися правом канікул зможуть лише люди заможні. Джерелом заможності в Україні є корупція, за яку часто і відбувають покарання. Таким чином, набуті злочинним шляхом статки забезпечать "лікарняні канікули". Це, щонайменше не справедливо стосовно тих, хто не крав, а засуджений, наприклад, за службову халатність. Та й мільйонів тих, хто мусить користуватися вітчизняними лікувальними закладами, у той час, як засуджені корупціонери лікуватимуться за вкрадені гроші. Гроші, які недовкладено у вітчизняну медицину.
У середині дев'яностих одному високопоставленому політику в Україні знадобилася операція з аорто-коронарного стентування. Йому запропонували на вибір кілька закордонних клінік, де її могли зробити. Натомість він розпорядився закупити обладнання та технології за кордоном, оплатити підготовку фахівців та забезпечити виконання таких операцій в Україні. Вилікувавшись сам, забезпечив лікуванням тисячам співвітчизників.
Політичне лікування Ю. Тимошенко за кордоном для більшості суспільства буде свідченням вибірковості і нерівності у питаннях виконання покарань. Ну, зовсім це не по-європейському.
Чесним способом вирішення цієї проблеми буде саме помилування, позаяк цей акт не лише юридичний, але і етичний. Той, хто здійснює помилування не зобов'язаний ні перед ким виправдовуватись у власних діях. Помилування це єдиний акт, щодо якого цілком "легально" може бути застосований прикметник "вибірковий".
