Марно сподіватися на допомогу Заходу
Учасники Народного повстання в Україні та ті, хто їм співчувають дедалі наполегливіше ставлять питання про те чому позиція керівництва ЄС, США та інших країн західної демократії щодо кровопролиття в Україні лишається млявою та невиразною.
"Стурбованість" вони, бачте, висловлюють. "Глибоку стурбованість". "Вкрай глибоку...". Екстренні прес-конференції та наради скликають. Ще щось про порозуміння, здається, говорять, але жодних предметних і адресних кроків щодо організаторів терору не здійснюють. Чому?
Бо те, що відбувається в Україні є для європейсько-американського істеблішменту культурним шоком. Не у кількості загиблих у мирний час громадян річ. Зрештою, такі та ще страшніші речі трапляються й у них. Згадати хоча б горезвісного Брейвіка у Норвегії, який вбив 75 осіб – половина підлітки. Буває, що й поліція вбиває там ні в чому не винуватих людей, помилково вважаючи їх терористами. Про масові вбивства, які нерідко здійснюють психопати у шкільних класах Європи та Америки годі й говорити.
Звісно, що в Україні свої особливості – передовсім величезна кількість кримінальних елементів, яких задіяно у терорі проти повстанців. Та шок від українського сьогодення в західних державних діячів спричинений не цим.
На українських майданах твориться новий тип суспільних взаємин – солідарності, відповідальності, гуманізму. Масовий героїзм та самопожертва це вже похідні від цього типу загадкового типу суспільних взаємин. Індивідуалізм, егоїзм, зверхність до ближнього лишаються за периметрами майданів. Криваве народження такого способу суспільної взаємодії ставить під загрозу право держави – її бюрократії та політикуму диктувати свої правила у її взаєминах із суспільством.
Успіх української Помаранчевої революції у 2004 році запустив конвеєр кольорових революцій в Світі. Нехай пізніше – після "щеплення підлістю", зробленого суспільству Вікторм Ющенком та його "любими друзями" – учасники тих подій почувалися розчарованими. Правоту першого Майдану довів Майдан сьогоденний, бо перший виступив проти загрози того, що стало українськими реаліями нині.
Якщо успішною стане друга революція, то це ще більше похитне архаїчну систему суспільних взаємин у Старому світі. Нові покоління там можуть перейняти український соціальний досвід. Вже переймають.
Залежність від російських ринків збуту та енергоносіїв, інтегрованість частини політиків та підприємців Заходу у систему неформальних взаємин з "кращими людьми" Росії, а а також військово-стратегічні ігрища світових "центрів сили" є ще одним чинником стриманості бюрократів і дипломатів Європи і Америки у своїх планах щодо припинення кровопролиття в Україні. Нашу країну лишають сам на сам з її горем та лихом. Так вже було під час Громадянської війни, Голодомору, ...
Сьогодні українські лижниці Марина Лисогор і Катерина Сердюк у Сочі мали намір вийти на старт з чорними траурними стрічками – на знак жалоби за загиблими в Україні. МОК не дозволив! Дівчата відмовилися виступати.
Ця заборона являє собою концентрований вияв байдужого ставлення "цивілізованого світу" до того, що нині відбувається в Україні. А пам'ятаєте з яким захватом відгукувалися туристи з усюд Світу про атмосфери щирої доброзичливості, яка панувала в Україні під час Євро 2012? Тепер це зовсім інша країна. Тут одвічну традицію не воювати під час проведення олімпіад залито кров'ю.
Сподіватися доводиться лише на самих себе.