Реставрувати "самодержавне правління" не вийде
Європейський парламент нещодавно визнав, що час, який працівник витрачає на те щоб дістатися з дому на роботу та з роботи до дому, є робочим, а отже – оплачуваним. У Фінляндії з цього року відмовилися від навчання дітей писати від руки. У Швеції оголошено про перехід на шестигодинний робочий день. У Японії винайдено технологію зведення комфортного, безпечного та довговічного житла, собівартість якого становить 20 доларів за метр квадратний. Американські університети скорочують набір на очні форми навчання, запроваджуючи натомість дистанційні, незалежно від громадянства студентів... Є ще безліч виробничих, суспільних та інших інновацій, які надшвидкісними темпами змінюють соціальне буття людей, родин, громад.
Який стосунок ця "хмара нових технологічних обставин", що зумовила наростаюче прискорення соціального часу, має до щойно завершеної місцевої виборчої кампанії в Україні?
Жодного.
Sic! Політичні партії, які нарешті визначені законом єдиним інструментом, призначеним для формування громадами місцевої влади, не запропонували в ході цієї виборчої кампанії жодних ідей трансформації суспільного буття в Україні, бодай хоч віддалено відповідних темпам та напрямкам змін, які переживає наразі людство.
Цьому є певне пояснення. Перед усім – війна, а також – інфраструктурна та інституційна руїна. Також – неспроможність більшості громадян усвідомити та сприйняти визначальну роль інновацій у своєму повсякденні. Справді, коли протягом останніх півтора року щодня надходили повідомлення про смерті, каліцтва, руйнування, мародерство, пограбування та інші наслідки розв'язаної Росією війни проти нашої Батьківщини, то громадянам було геть не до "рефлексивного сприйняття глобальних цивілізаційних трансформацій". Вони сподіваються на владу у задоволені своїх первинних життєвих потреб – робота, пенсії-зарплати-стипендії, житло, тепло, безпека, доступність лікування та якоїсь освіти для дітей... Відповідно партії обіцяли задовольнити саме ці актуальні запити.
Тому цілком виправданою була постановка питання в ході цих виборів щодо індексації соціальних виплат та платні працівникам бюджетних установ, зниження мародерських комунальних тарифів, подолання корупції та агресивної некомпетентності чиновників.
Питання контрактної армії, попри нібито його "тематичну невідповідність" змістам місцевої кампанії, направду також мало бути її предметом. Це випливає з попередніх результатів місцевих виборів. Їхніми переможцями перед усім є саме парламентські політичні партії, від голосування яких у Верховній Раді винятково залежить коли в Україні буде запроваджено контрактний принцип військової служби. Тому виборці мали всі підстави ставити це питання кандидатам у депутати на місцевих виборів, бо ті являли собою повноважних представників парламентських політичних сил на місцях. Кандидати своєю чергою не могли ухилятися від цього питання, бо мобілізація до лав армії величезною мірою впливає на стан продуктивних сил у територіальних громадах. Так само, як проблематика корумпованості правоохоронної системи, митної та податкової служби, якість довкілля, доступність інтернету тощо.
Інша річ, що тим громадянам, які є найсумліннішими виборцями, (люди старшого віку, "бюджетники", особи залежні від соціальних виплат) важко пояснити, що актуальні для них проблеми не мають вирішення у існуючій системі формування та організації влади. Вона – система створена у такий спосіб, щоб лише висмоктувати ресурси з територій, підприємств, громадян – здирницькі тарифи на газ є свіжим тому прикладом.
Давно вже зафіксованою є та обставина, що множина громадян, які створюють ВВП України і множина, яка формує владу на виборах є геть нетотожними. На скільки відсотків вони перетинаються мають відповісти соціологи, однак для політичних партій значною є проблема збалансування інтересів тих, хто працює і платить податки з інтересами тих, хто не бере участі у продуктивній праці. Водночас продуктивно активні громадяни ще й ігнорують вибори, що позавчора вкотре засвідчила рекордно низька явка виборців на дільниці.
На сьогодні така розбалансованість є головною причиню такого феноменального явища: українське суспільство, яке утричі сильніше за українську владу, позатим раз у раз демонструє нездатність цю саму владу реформувати на мирних виборах. Україна регулярно являє світові унікальні соціо-культурні практики – перший і другий Майдани, добровольчий і волонтерський рухи, але після революцій так само регулярно відбувається реванш здирників у владі. Реванш здійснюється шляхом мобілізації тієї підмножини виборців, які залежні від влади, але не беруть участі у продуктивній праці.
Передвиборчої суботи "Дзеркало тижня" опублікувало інтерв'ю Френсіса Хукуями, де він зокрема зазначив: "Я вважаю Євромайдан грандіозною історичною подією, однією з найзнаменніших у наш час. Його значення виходить далеко за межі України. Це грандіозна битва за розширення сучасних форм демократичного правління."
Сам Євромайдан – безумовно став "битвою за розширення сучасних форм демократичного правління". Тільки от у чому ці сучасні форми полягають? Парадоксальним чином в Україні поєднуються високий героїзм і самопожертва у відстоюванні демократичних та патріотичних цінностей із ницістю і підлістю скуповування голосів, фальсифікацій та маніпуляцій громадською свідомістю. Це теж є можливим завдяки участі у виборах тієї підмножини громадян, які критично залежні від влади і олігархів у своєму виживанні.
Як бачимо чинний уряд намагається розширити цю "електоральну базу" за допомогою тарифно-цінової кабали. Свіжі результати виборів свідчать, що ця політична технологія усе ще залишається ефективною, проте її застосування потребує дедалі більших жертв. Про це свідчать результати, які показала партія імені чинного президента. Так – БПП набрав найбільшу кількість відсотків голосів, але це сталося лише за явки на дільниці у 46% та внаслідок жертовної самоліквідації двох, колись потужних політичних партій – УДАРу Віталія Кличка та Народного Фронту Арсенія Яценюка.
Ще одним очевидним підсумком виборів стало те, що в Україні заблоковано, принаймні тимчасово, шлях побудови самодержавної владної вертикалі за російським зразком. Успіх на виборах тих політичних сил, які чинять опір у парламенті так званій "децентралізації", що прочавлюється президентcmrj-прем'єрською більшістю разом з Опозиційним блоком та іншими недобитками Партії регіонів, свідчить про усвідомлення суспільством реальності намірів реставрації системи криміналізованих взаємин влади і суспільства часів правління В. Януковича.
Таке розуміння має трансформуватися у співпрацю ряду політичних партій, які перемогли на місцевих виборах, з установами громадянського суспільства (пояснення цього терміну див. у коментарях) щодо формування нових суспільно-політичних змістів і моделей громадських взаємин, запровадження технологічних і соціальних інновацій які відповідають сучасному рівневі розвитку людства.
Цьому опиратиметься "непродуктивна підмножина, залежних від влади громадян" та користувачі цієї залежності в особах політичних партій, які прагнуть "реставрації самодержавної моделі правління".
Однак, їхній опір розвіє прискорення соціального часу.
