"Гнівна відповідь дестабілізаторам"
У січні планував зробити два дописи. Один мав стосуватися хвилі ґвалту, що його чинить київська міська влада проти підприємницького середовища у столиці. З наступним узагальненням стосовно державної політики нищення середнього класу за допомогою адміністративно-фіскальних і тарифних механізмів.
Другий блог мав намір присвятити шкідливості грантоїдської спільноти, яка бурхливо вдає компетентність у здійсненні адміністративної, адміністративно-теритоіальної та інших реформ, які вже буквально призвели до того, що у багатьох сільських школах температура повітря сягає 12 градусів, а головні лікарі ряду районних лікарень погрожують обслуговувати населення за наявності у паспорті штампу про реєстрацію. Руйнуючи систему адміністративного районного поділу, реформатори не створили ефективної нової. Відтак "розчиняється" територіальна основа системи влади в Україні.
Однак вчорашня заява Президента про "неможливість відмовитися від Донбасу" ще раз повертає нас до найболючішої обставини сьогодення – війни Росії проти України. Президент говорить, що "У нас є політичні сили, які в ретельно завуальованій формі пропонують відмовитися від Донбасу". І додає: "Маю засмутити декого в Києві, а також у Москві, де особливо слабкі на язик політики не приховують російської ставки на організацію в Україні штучних протестів та дострокових парламентських виборів".
Справді є такі політичні сили. До них, зокрема, належать наділені владою політики, які цілковито ігнорують факт окупації та анексії росіянами Криму, відокремивши його правовий статус від правового статусу окупованих росіянами ж частин Донецької і Луганської областей.
Днями Кабінет Міністрів ухвалив Рішення "Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження". Цим правовим актом фактично ігнорується факт окупації Росією названих територій та не дано оцінки причин гуманітарної катастрофи на них. Однак фактично визнається відповідальність держави Україна за те, щоб забезпечити додержання там основних прав і свобод людини. Це при тому, що у Рішенні констатується факт неможливості здійснення влади державними органами України на окупованих територіях.
Найголовніше: а де аналогічний документ щодо Криму? Точніше це мав би бути єдиний план заходів щодо деокупації. За відсутності такого плану, основним (крім створення нових корупційних потоків) сенсом згаданого розпорядження Кабінету Міністрів є формування доказової бази проти України, яка визнаючи свою відповідальність за долі людей, що перебувають в окупації, зробила вкрай мало для них. Розпорядження фактично є аргументом для тих кримчан, які ще сподіваються повернути півострів Україні, що Україна фактично відмовляється від них. Відтак немає жодного сенсу домагатися відновлення територіальної цілісності України у її визнаних світовим співтовариством кордонах.
Не здивуюся, якщо цей правовий акт Уряду стане і аргументом для нової адміністрації США при розгляді питання скасування частини санкції проти Росії, які були запроваджені саме за фактом анексії Криму.
Повернення окупованих територій слід розпочинати з того, що абсолютно зрівняти юридичні статуси загарбаного Криму та частин Донеччини і Луганщини; припинити всякі взаємини з Росією – від дипломатичних до транспортних; унеможливити роботу в Україні підприємств, які належать резидентам РФ (росіяни ж, такі сякі, ускладнюють діяльність "славнозвісної Ліпецької фабрики" вельми рекомендую прейти за цим посиланням); звісно розбудовувати обороноздатність та розширювати базу союзників – вельми перспективний Китай...
Має рацію Президент і в іншому. Справді є суб'єкти, які прагнуть внутрішньої дестабілізації в країні. Внаслідок системного руйнування банківського сектору української економіки доля російських банків на ринку банківських послуг в Україні зросла з 12% відсотків у 2014 до 48% у 2016. Падіння курсу гривні за цей самий час радикально знецінило заощадження громадян, занурюючи суспільство у глибоку депресію. Виходом із неї справді можуть бути "штучні протести" з кепськими для країни наслідками.
Ну, і щоб у читача не виникло враження, що я в усьому погоджуюся із Президентом, наважуся не погодитися з його оцінкою дочасних виборів парламенту. Рівень фаховості, ба більше – рівень культури Уряду ми побачили на прикладі бюджетного процесу. Про інфляцію, безробіття, корупцію годі й говорити. Перезавантаження Уряду без зміни складу парламенту не є реальним. Об'єктивно: попередній Уряд на чолі з А. Яценюком був усе ж фаховішим. Наступний, який так чи інакше доведеться призначати після неминучого секвестру Державного бюджету, десь у літку чи на початку осені, буде ще кумеднішим. Отож вибори парламенту цілковито нормальний вихід з глухого кута.
Єдине, що дуже треба – ухвалити антикорупційний виборчий закон, бо "гречка" на мажоритарних округах знову призведе до "зоопаркового" складу Ради. І у президента є усі можливості такий закон провести через парламент.