Феномен наднової генерації російських політиків
Минулої п'ятниці у Кунцевському районному суді Москви оголошено судовий вирок Єгору Жукову, двадцятиоднорічному студенту Вищої школи економіки. Юнака звинувачено у публічних закликах до екстремістської діяльності в інтернеті. За висновком суду у його відеоблогах "виразно простежується мотив політичної ненависті і ворожості до чинної влади, як до джерела бід населення".
Фінал цього процесу приніс для російського суспільства цілих дві сенсаційні несподіванки: по-перше, це феноменальне останнє слово підсудного; по-друге, несподівана поблажливість вироку. Замість, очікуваного усіма спостерігачами чотирьохрічного позбавлення волі у колонії, чого вимагала прокуратура, суд застосував умовний термін покарання.
Щодо останнього слова, то Єгор Жуков фактично виголосив проповідь, де обґрунтував мотиви своєї діяльності "любов'ю і відповідальністю", водночас, означивши існуючу в Росії соціальну ситуацію, як таку, що "знищує будь-які можливості для людського процвітання". Підсудний заявив, що Росія посідає перше місце в світі за кількістю чоловічих самогубств, ... наголосив, що там алкоголь дорожчий за підручник, ... що держава спрямовує свою діяльність на те щоб розділити, "розлюднити", російських людей, розучити їх любити, ... І, що єдиний традиційний інститут, який насправді шанує та зміцнює Російську Державу – це самодержавство, яке прагне поламати життя будь-кому, хто справді прагне добра для своєї Вітчизни, хто не соромиться любити і брати на себе відповідальність... В своєму виступі Єгор Жуков також сказав, що Росія, за даними офіційної статистики, зникає зі швидкістю 400 000 людей на рік...
Сенс своєї політичної діяльності юнак пояснив прагненням побачити у співгромадянах відповідальність за країну і любов до тих, хто такої любові гостро потребує, відтак категорично не приймає насильницькі засоби політичної боротьби.
- Чим жахливіше моє майбутнє, – сказав Єгор Жуков насамкінець, передбачаючи невідворотність реального терміну у колонії, – тим ширший усміх, з яким я дивлюся у його бік.
Протягом трьох днів, які минули з моменту виголошення останнього слова і постановлення вироку, Єгор Жуков перетворився на морального авторитета і політичного лідера для якоїсь частини російського суспільства. У кількох інтерв'ю російським ЗМІ, він вже заявив про свою мету стати президентом Росії. Без жодного натяку на самоіронію. Так само без іронії така заява сприйнялася і в ліберально-демократичних середовищах, які підтримують Єгора Жукова.
Таким чином, нарівні з Олексієм Навальним, з'являється потужний, принаймні в інформаційному полі, суб'єкт опозиційної політики у Росії. Цікаво, що Єгор Жуков позиціонує себе лібертаріанцем, у розумінні лібертаріанства, як "анархії для багатих".
Тепер, для розуміння динаміки ставлення російських ліберально-демократичних політичних кіл до України, важливо проаналізувати висловлювання Єгора Жукова стосовно "українського питання".
Наразі найпомітнішим його висловлюванням з цієї проблематики є відповідь на питання Олексія Вєнєдіктова, у розмові в програмі радіостанції "Ехо Москви": "Чий Крим, Єгоре?"
Відповідь була такою: Крим приєднано до Росії незаконними способами, проте мешканці півострова не проти того, щоб бути в Росії, тому... "потрібно провести другий Референдум у Криму, щоб Україна, міжнародна спільнота, Росія та російські громадяни були задоволені".
Навряд чи таку позицію можна пояснити нерозумінням основ міжнародного права, чи загалом правової логіки, навіть – правової логістики. Швидше – спробою наївного лукавства.
Визнання незаконності приєднання АР Крим і міста Севастополя до Російської Федерації автоматично означає, що визнається беззастережна належність цих суб'єктів Україні. Конституція України (ст.73) передбачає, що винятково всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Тобто не у Криму (і окремо у Севастополі) доведеться проводити "другий референдум", а у всій Україні, за українським законодавством. Лише у цьому випадку "всі будуть задоволені".
Слід визнати, що так званий "кримський консенсус", коли Володимира Путіна у загарбанні Криму підтримували і провладні і опозиційні російські суспільні спільноти, протривав зовсім недовго. Реалії життя під санкціями, соціально-економічний занепад, дошкульні удари по міжнародному престижу Російської Федерації – від викриття диверсійно-шпигунських мереж до сьогоднішньої дискваліфікації олімпійських збірних Росії щодо участі у найближчих зимовій і літній Олімпіадах та футбольної збірної країни-агресора у Чемпіонаті Світу – справляють позитивний тверезий вплив на російське суспільство.
Однак, як бачимо, навіть наднове покоління російських політиків залишається інфікованим бацилою "збирання земель", російського цивілізаційного месіанства щодо інших народів, надто тих, які входили до Російської Імперії, чи зараз входять до Російської Федерації. Вочевидь, що є потреба у багатосторонньому діалозі з російської цивілізованою політичною молоддю на предмет постпутінського співіснування України і Росії.
Виникнення у Росії політичних феноменів, яким може стати Єгор Жуков, свідчить про те, що для такого діалогу там можуть знаходитися партнери. Зрозуміло, якщо репресивна машина самодержавства зрештою зупиниться перед кількістю і різноспрямованістю груп протестів – від підприємців до футбольних фанатів.
